Житіє преподобних Никодима і Спиридона, просфорників Києво-Печерської Лаври, залишається живим уроком для кожного християнина. Прості за походженням, вони прийшли в обитель не з книжковою вченістю, але з палким прагненням догодити Богові і готовністю прийняти послух. Ці скромні ченці, які присвятили себе простій, але священній праці – випіканню проскурок для Євхаристії, – показують, як буденна праця, поєднана з безперестанною молитвою, може піднести людину до небес. Адже молитва і праця – це два крила, на яких душа піднімається до Бога, долаючи тягар земних турбот.

Багато уроків пропонує нам життя преподобних Спиридона і Никодима.

По-перше, вони вчать нас працю поєднувати з молитвою.

Праця спонукає до молитви і підтримується нею, а молитва спонукає до праці і збуджується нею.

Одного разу св. Антоній Великий, який боровся в пустелі зі своїми помислами, з глибини серця запитав Господа: «Господи, покажи мені шлях порятунку!» За якимось мимовільним спонуканням він вийшов зі своєї печери і побачив когось схожого на себе, який сидів і працював, потім встав з-за роботи і почав молитися; потім знову сів і вив мотузку; попрацювавши, знову встав на молитву. Це був Ангел Господній, посланий для настанови і підкріплення Антонія. Цей Ангел Божий сказав йому вголос: «і ти роби так, – і спасешся».

«Праця, підкріплена молитвою, і молитва, супроводжувана благою працею, можуть призвести до спасіння душі, до якого насамперед і найбільше повинні прагнути ті, хто трудиться». (Дост. оповіді про подвижнич. св. отців).

По-друге, життя преподобних Спиридона і Никодима, чуже ледарства, навчає нас уникати лінощів, як найнебезпечнішого стану для християнина.

“Неробство або лінощі є сама собою гріх, бо противна заповіді Божій, вчить святитель Тихон Задонський. Ще праотцеві нашому Адаму сказано від Бога: «у поті чола твого знеси хліб твій, доки не повернешся в землю, з якої взято тебе» (Бут. 3, 19).

Це повеління і нас, синів Адамових, стосується. І апостол святий і їсти тому забороняє, хто не хоче трудитися. Тому ті, хто живуть у неробстві й чужими працями харчуються, невпинно грішать, і доти грішити не перестануть, доки в благословенні труди не віддадуть себе. Від цього виключаються немічні та старі, які хоча б і хотіли трудитися, але не можуть.

Серце людське ніколи порожнім бути не може, але завжди якимись думками зайняте буває. А тому до бездіяльного серця, яке ніякими корисними працями не зайняте, як до хати бездіяльної, зручно приступає душевний ворог – диявол, наповнює його думками злими, як шкідливими плівелами, і в саму дію повчає їх виробляти.

Тому ледарство багато беззаконь породжує: звідси пияцтво; звідси всілякі блудні справи; звідси злі розмови, пересуди, глузування; звідси часті бенкети, розкрадання, грабежі, клятвопорушення; звідси картярські ігри й нерозлучні з ними обмани, безчинства, сварки, бійки та інші беззаконня. Неробство навчає красти, брехати, лестити, обманювати, бо ледар, не маючи чим харчуватися, спрямовується на викрадення чужої праці, чи то явно, чи то таємно, чи то обманом. Так «неробство навчає багатої злоби», за словами премудрого Сираха” (Сир. 33, 28). (З творінь св. Тихона Задонського).

Отже, возлюблена братія, повчимося у преподобних отців наших Никодима і Спиридона їхньої любові до праці та віддалення від неробства, їхньої старанності в молитві під час праці, особливо полюбімо співати священні піснеспіви замість марнославних, жалюгідних і аморальних пісень світу, і, нарешті, навчимося їхньої вірності в дотриманні приписаних церквою обрядів у перстоскладенні: «І в перстоскладенні преподобного — повчання нам: як належить бути вірними церковним переданням і зовні, бо й мертвий навчає нас, якщо живі про це недбаємо».