Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Бесіди

05.10.2018

Отець Стефан з дитинства любив житія мучеників

арх. Поликарп (Линенко)

сх. СтефанСхиархідиякон Стефан (в миру — Бондаревський Максим Миколайович) народився 26 травня 1976 року в місті Сімферополі. Після закінчення середньої школи в 1993 році вступив до Київської духовної семінарії.

Під час навчання співав в монашеському хорі, ставився з особливою любов’ю до лаврських богослужінь. Не маючи музичної освіти, він в короткий час став професійним співаком, добре розбирався в церковному Уставі. Після закінчення семінарії в 1997 році вступив до Київської духовної академії і був прийнятий до числа братії Києво-Печерської Лаври згідно з поданим проханням.

Пострижений в рясофор з ім’ям Авенир. Ніс послух півчого лівого криласу. У тому ж році інок Авенир був рукопокладений у сан ієродиякона і пострижений в мантію з ім’ям Авів на честь мученика Авіва.

У 1999 році Блаженніший Митрополит Володимир звів його в сан архідиякона.

Дияконське служіння отець Авів завжди звершував з великим і щирим благоговінням, яке спонукало до ревної молитви. Крім того, ієродиякон Авів майже щодня співав на криласі, в поводженні з братією був простий і прямодушний.

Після того як у нього виявили важке онкологічне захворювання, 10 липня 2001 року архідиякон Авів був пострижений в схиму з ім’ям Стефан — на честь святого первомученика архідиякона Стефана.

До останньої хвилини отець Стефан перебував при ясному розумі. Він відійшов до Бога на очах у своїх батьків 8 січня 2002 року на 26-му році життя.


Спогади архімандрита Полікарпа (Ліненко) про схиархідиякона Стефана

Коли він вступив до семінарії, то прийшов співати в братський хор. Тоді семінаристів брали нам допомагати. Він чотири роки співав в братському хорі і чотири роки сповідався у мене. І мене завжди дивувало, чому він так насолоджується житіями мучеників. Я ось з собою порівнював: так важко ж читати про подвиги мучеників, про муки, а житія преподобних мене приваблювали.

А потім після закінчення семінарії він вирішив йти в монастир. Я, правда, цього злякався трохи і сказав йому йти на сповідь до лаврського духівника отця Аврамія, тому що я не потягну такого керівництва. Та й якщо він прийде в монастир, у мене з ним, як у регента зі співаком, можуть бути якісь конфлікти і тертя. І я вирішив, щоб він не залишився без сповідного священика, я сказав йому піти до отця Аврамія. А після бесіди зі старцем він такий радісний вибігає і каже, що батюшка благословив йому в монастир. Я в жаху був: молоде дитя, мама — балерина, все життя протанцювала, тато — артист, все життя проспівав на сцені. І звідки такі чернечі замашки?

Але пішов в Лавру, взяли в братію. У монастирі він прожив чотири роки, а потім почав хворіти. Спочатку слабкість почала з’являтися, потім почало боліти, і він так особливо не лікувався, тільки якісь масажі, припарки, компреси. Ніяк особливо не звертав на це увагу. Молодий хлопець — хто міг подумати, що така біда трапиться. А коли вже відвезли його в лікарню, коли владика Павел дав таке розпорядження, то йому зробили операцію, розрізали, а там вже по всьому тілу метастази, і вже нічим не можуть допомогти. Це було в травні місяці.

Повідомили батькам. Коли вони приїхали, його мама сказала: «Пострижіть його в схиму». Вона потім теж померла від раку, Царство їй Небесне. Ми думали довго, навіть мучилися, повідомляти йому або не повідомляти про те, яка в нього серйозна хвороба. Звернулися за порадою до отця Аврамія, і той сказав: «Він же православний, розкажіть йому, щоб він знав, як потрібно ставитися до життя тепер і як готувати свою душу до вічності під час цієї хвороби». Вирішили, коли буде постриг.

А потім стоїмо ми, кілька монахів, на площі Ближніх печер, і тут проходить повз нас Намісник владика Павел. А я, коли дізнався про те, що його будуть постригати, довго думав, з яким ім’ям це звершити. На честь преподобного Антонія — це таке загальне ім’я, тим більше Антоній у нас був уже в монастирі. На честь преподобного Пимена Багатохворобливого? Ну теж якось не лягло на душу. А потім прийшла думка в честь архідиякона Стефана. Думаю, чому? По-перше, наш Стефан теж був дияконом і так упористо читав Євангеліє на службі, що було все зрозуміло до єдиного слова, він добре служив, часто співслужив Предстоятелю, прекрасно знав Устав, в взагалі, був фахівець своєї справи. А по-друге, і той архідиякон прийняв мученицьку кончину, і у цього така хвороба серйозна, як хвороба мученика. Але про свої думки я нікому не сказав.

І ось, коли ми стояли з браттями, владика Павел підійшов і нагадав, що сьогодні чернечий постриг у схиму, а потім питає у всіх: «Як назвемо?» Всі замовкли, а я сказав, що знаю, як назвати. Ми з ним відійшли в сторону, і я сказав — Стефаном. Владика нічого не відповів, а ввечері постриг його з ім’ям Стефан в честь архідиякона Стефана.

Потім отець Стефан поки міг — рухався, потім зліг, ми за ним доглядали, доводилося і годувати його, і ночами чергувати, і прибирати… Уже закінчувався Різдвяний піст. А його кожен день причащали, як благословив владика Павел.

Далі і батькам благословили позмінно з ним в келії перебувати, особливо вночі. Зрозуміло, що немочі людські проявлялися і в роздратуванні: і він дратувався, і у нас роздратування було. Але як-то заспокоювалися і терпіли один одного. А в день кончини — це вже мама розповідала — підійшла вона до нього о шостій ранку, а він не дихає. Вона так злякалася, доторкнулася до нього, а він так різко прокинувся і запитав тільки: «Навіщо?» І далі молився, пізніше прийшов отець Сава, причастив його, а помер він на Різдво Христове. Після братської трапези ми ходимо вітаємо всіх. І до нього з владикою Намісником зайшли, заспівали йому кілька різдвяних піснеспівів, привітали. А ось наступного дня почав він так вмирати, але потім прийшов до тями, причастився. Мама говорила, що боялася, що він помре і не причаститься в день смерті. Ось така мама була віруюча православна.

— А мама така була, або така стала після того, як син прийшов в монастир, а потім захворів? Він прийшов за мамою або мама прийшла за ним?

— Я думаю, тут вже потрібно судити за плодами: який мама принесла плід Церкві. Вона мені розповідала вже після його смерті, як приходила в Лавру, підбігала до садової хвіртки і так молилася преподобному Лонгину, щоб хвіртка була відкрита. І завжди хтось із братії проходив і хвіртку їй відчиняв. Ось така молитвениця. Але це все у неї було ніяк не екзальтовано, не спокусливо, настільки просто вона до всього ставилася. Дивовижна душа.

Так от, повернемося до отця Стефана. Він прокинувся, причастився. Якраз було свято — Собор Пресвятої Богородиці. Владика Павел разом з отцем Аврамієм служили ранню Літургію в Трапезному храмі, ми співали. І після Євангелія прибігає послушник і каже, що о. Стефан вмирає. Після Літургії пішли до нього, і владика почав читати Канон на вихід душі. А ми ж не розуміємо, чує він чи не чує, і на п’ятій пісні канону бачимо: сльоза потекла. Попрощалися з ним і пішли.

А вже після пізньої Літургії благочинний попросив мене провести його до отця Стефана, привітав його з наступаючим днем ангела, тому що на третій день після Різдва — пам’ять архідиякона Стефана. Потім хвилин 15 посидів і пішов. Я теж пішов до себе в келію, і тут прибігла мама і сказала, що він помер.
Ми його облачили, поклали в келії, чекали, поки труну принесуть. А я сиджу біля нього, понюхав його руку — а вона пахне благовонним маслом, і так це зворушливо було…

І ось що ще примітно. Помер він на Собор Пресвятої Богородиці, а один насельник схиігумен Агапіт, він помер в 1991 році, говорив: «Старі монахи говорили: “Співай на криласі, і тебе Божа Матір буде любити і буде покривати”». Вийшло так, що і о. Стефан 8 років проспівав на криласі, все своє життя і семінарське, і монашеське, і його Божа Матір в день Свого свята прийняла в Царство Небесне до Сина Свого.
А ось коли у нас був полієлей, отець Аврамій очолював, то раку з мощами архідиякона Стефана ставили в центрі Хрестовоздвиженського храму. І тільки диякон проголосив прокимен перед Євангелієм: «Праведний, як пальмове дерево, розпустить гіллє своє, як кедр Ливанський ростиме вгору» (Псал. 91:13), відкрилися бічні двері в храм біля правого криласу, і внесли гроб з тілом отця Стефана. І так вийшло, що поставити гроб могли тільки поруч з ракою святого мученика Стефана. І люди, коли підходили на помазування, то прикладалися і до мощей архідиякона Стефана, і до тіла нашого отця Стефана.

— Напевно, своїми мученнями він заслужив таку повагу…

— Так, дивно! Але цікаво, що Господь і не дав йому такий жахливий нестерпний біль, тому що сильними знеболювальними він і не користувався. Але і ще, я думаю, тому що він щодня причащався.

— Скільки йому було років?

— 25 повних років.

— І тільки?!

— Так. А що Ви думали? Господь знає, коли призвати Його вибраних. Важливо не скільки людина проживе, а як проживе…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: