{multithumb}

Три роки тішились праведні Іоаким та Анна своєю донечкою, але надійшов час виконувати свою обіцянку перед Богом. До входу у Храм, за словами блаженного Ієроніма, вело 15 сходинок,  по числу степенних псалмів. Поставлена матір’ю на першу сходинку, Пресвята Діва Марія самостійно зійшла по всім іншим до самого храмового помосту. Священик Захарія з повеління Святого Духа увів Її всередину святилища, куди нікому не дозволено було входити, крім Первосвященика, і то  лише раз на рік, а потім влаштував маленьку Маріам жити в будинку при Храмі, де для Неї розпочалось нове життя.

Окрім притулку для дівчат, Храм мав інші прибудови довкола, в яких проживали священики і прислужники. Правом служити в Храмі володіли представники одного з дванадцяти колін Ізраїлю — Левіїного, саме з нього походять брати Мойсей та Аарон. Прямі нащадки Аарона по чоловічій лінії виконували головні обряди священнослужіння: жертвоприношення, запалювання фіміаму, благословіння народу. З їх числа обирався і Первосвященик, якому раз на рік в Йом Кіпур (Судний день) дозволялося входити в Святая Святих, де зберігався ковчег Заповіту і молитися за весь народ. Решта левитів виконували допоміжні функції: вони прислужували священикам, займали посади півчих, музикантів, охоронців, скарбників.

Але служба у Храмі не була привілеєм тільки священиків, в ній брав участь увесь народ. Кожен іудей, у якого народилася дитина, повинен був прийти в Храм і принести жертву. Перші плоди посадженого дерева або первісток будь-якої тварини, народженої в господарстві, також приносилися в жертву Храму. Кожна людина, у якого помер родич, повинна була прийти в Храм для очищення. Також існувала «заповідь паломництва», згідно з якою тричі на рік на свята Пейсах, Суккот і Шавуот всі євреї приходили до Єрусалимського Храму, щоб помолитись і принести жертви Всевишньому. А ще в Єрусалимському Храмі засідав Верховний суд — синедріон. Він вирішував важливі юридичні та релігійні питання, і якщо єврей не міг вирішити свою проблему на рівні місцевого суду, він приходив з нею в Храм.  Храм, справді, був центром релігійного, економічного, культурного і юридичного життя і Єрусалиму, і всього єврейського народу.

Будувати перший Єрусалимський Храм почав син Давида Соломон. Над будівництвом першого Храму трудилися понад 150 тисяч робітників і понад 3 тисяч наглядачів, будівництво тривало сім років. Храм був розділений на два приміщення: зовнішнє — Святилище і внутрішнє —  Святая Святих. До Святая Святих було перенесено ковчег Заповіту зі скрижалями заповіту, які були отримані від Бога Мойсеєм на горі Синай. Всередині і зовні ковчег був обкладений золотом і стояв у Храмі під крилами золотих Херувимів. Святкування на честь відкриття Храму тривало 14 днів і на нього були запрошені вожді усіх колін Ізраїлевих. А виголошував молитву і благословляв народ на церемонії відкриття сам цар Соломон, а не первосвященик, як це було прийнято.

При послідовниках Соломона Храм неодноразово грабували, потім його відновлювали, але він залишався єдиним культовим центром всіх ізраїлевих колін. У 586 році до Р. Х Єрусалим був захоплений вавілонським царем Навуходоносором і повністю зруйнований, а перший Єрусалимський Храм — спалений. Частину єрусалимлян знищили, а частина забрали до вавилонського полону.

Перший Єрусалимський Храм проіснував близько 400 років. Період же другого Храму співпав з епохою розвитку країни. Проте, що призвело до його руйнування через 6 років після завершення його? З приходом 538 року до влади у Вавилоні перського царя Кіра, євреям дозволили повернутися на батьківщину і приступити до відновлення Храму. Вони розчищають територію Храму від уламків і встановлюють там вівтар, відновивши культ жертвопринесень ще до закінчення будівництва,  і вже 516 року до Р. Х. (через 70 років після зруйнування першого Храму) другий Єрусалимський Храм, щоправда більш скромний у розмірах і не так багато прикрашений, як Перший, було освячено. 

Більш-менш спокійно євреї молились у Храмі, що постійно добудовувався, аж до Христового Різдва, яке випало на пік могутності Римської імперії на Святій Землі. Римський імператор Клавдій подарував Агріппі II частину земель в Іудеї і доручив йому нагляд за Єрусалимським Храмом і право призначати Первосвященика. У той час скарбниця Храму перебувала саме в руках Первосвященика, так як через нього проходили всі пожертви — і євреїв, і всієї єврейської діаспори. Щоб отримати доступ до скарбниці, Агріппа намагався призначати на цю посаду своїх ставлеників і переконував народ коритися своєму прокуратору Флору, але євреї зажадали, щоб вони обидва вибиралися з Єрусалиму. Священики, побоюючись гніву народу, закликали Агріппу ввести війська до міста. Почалося стихійне повстання, що переросло в Першу іудейську війну, а єврейське суспільство розділилося на кілька партій, які воювали між собою.

Новий римський імператор Нерон зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю і послав до Іудеї свого воєнноначальника Веспасіана придушити повстання. До 68 року римлянами була захоплена майже вся країна. Незабаром Нерон помер і імператором був проголошений Веспасіан. Він повернувся до Риму, залишивши продовжувати війну свого сина Тіта. Навесні 70-го року Тіт зі своєю армією підійшов до Єрусалиму і взяв його в облогу. В місті почався голод.  Облога міста тривала п’ять місяців, але римлянам ніяк не вдавалося заволодіти Храмом, повстанці боролися до останнього. Храм упав, коли Тіт наказав підпалити ворота. Другий Єрусалимський Храм горів 10 днів. 

Тепер євреї вже не знали, куди їм іти у свято для жертвоприношень, адже Храм був зруйнований. Як виконувати «заповідь паломництва», кому віддавати десятину, як підтримувати зв’язок зі своїми братами в інших країнах?  Всі їхні звички та життєві устої були зламані, вони не бачили свого існування без Храму. Саме тому  у 132-135 рр. піднялось величезне повстання під проводом Бар-Кохби — не стільки проти римського панування, а за відновлення Храму. В цей час посилюється християнство і частина євреїв приймає хрещення, розуміючи, що саме за втрату любові до Бога і надмірне захоплення земним багатством Господь попустив ворогові знищити їх єдиний Храм. А ортодоксальні євреї досі сумують за ним, молячись біля Стіни плачу і сподіваються, що Храм буде відновлений. На відміну від іудеїв, християни до ідеї відбудови Храму ставляться стриманіше, бо живуть вірою про Єрусалим Небесний, стіни якого вже не здолає жодний ворог.

Ієромонах Пафнутій «Печерский листок» №23 (51)