Вхід  до Дальніх печер. Далеко вгорі залишаються житейські турботи та клопоти, з кожною із сходинок, які ведуть сучасних богомольців у благоговійну глибину , відкриваються святі сторінки древньої історії. Ось приходить у віддалену від Києва печеру преподобний Антоній і, облюбувавши її усамітненість та молитовність, поселяється тут. Ось до нього приходить преподобний Феодосій — возлюбивши монашеський подвиг, він покидає рідну домівку і саме тут знаходить довгожданий мир і спокій, далеко від спокус і пустослівних принад метушливого земного життя.  Коли зібралось 12 чоловік братії, преподобний Антоній призначив їм ігуменом Варлаама, а сам перебрався на сусідню гору, де продовжив усамітнену молитву, благаючи Бога та Пречисту Його Матір, щоб не позбавили Своєї милості всіх, хто буде приходити сюди в пошуках душевного спасіння. Незабаром преподобного Варлаама перевели ігуменом в княжий Димитрівський монастир і тоді преподобний Антоній поставив братії іншого ігумена, преподобного Феодосія, при якому Лавра розквітла і перетворилась на багатий духовний сад, відомий і славний своїми молитовними плодами ось уже тисячу років.

Саме за преподобного Феодосія кількість братії зросла з двадцяти до ста, саме при ньому було запроваджено в Печерському монастирі Студійський монастирський статут, після чого київська обитель стала зразком для наслідування для десятків і сотень монастирів Святої Русі. Преподобний Феодосій приймав і примиряв князів, відправляв цілі підводи з хлібом для ув’язнених у темниці, служив братії — не вистачить паперу і слів, щоби детально описати всі чудотворіння святого наставника, який пломенів чистою вірою та гарячою молитвою, єдиним свідком яких, мабуть, і є ці древні печери. Можливо, саме за преподобного Феодосія було закладено в Дальніх печерах цей підземний храм, який потім буде освячено на його честь. Історія не зберегла точну дату заснування цієї церкви, яка виділяється з-поміж усіх лаврських, в першу чергу, тим, що є найпросторішою і найзручнішою для богослужіння. Храм згадується в документальному описі печер Лаври за 1638, 1661 та 1703 роки. У першій половині XVIII століття храм було дещо перебудовано та розширено,а наприкінці того ж століття прикрашено вишуканим  мідним чеканним позолоченим іконостасом, який зберігся до наших днів.

Проте ціннішою, мабуть, є традиція саме з цього святого місця розпочинати, чи б пак — відновлювати, лаврське життя. Тут воно розпочалось з благословення преподобних Антонія та Феодосія, тут і належало відродитись йому, після довгих років атеїстичного правління. Згадує перший постриженик Києво-Печерської Лаври після відкриття її у 1988 році архімандрит Антоній (Новицький):  «Увечері був наказ тодішнього митрополита Філарета: отцям Іонафану (тепер владика), Ігорю (схіархімандриту Іову, нині вже покійному) і мені прийти до святих воріт Лаври на 10 годин ранку. Це було 24 червня, напередодні пам’яті прп. Онуфрія Великого. Нагадаю, що урочистості тисячолітнього ювілею відбулися трошки раніше — 16 червня. Зранку ми з отцями Іонафаном та Ігорем зустрілися біля святих воріт Лаври. Люди бачили трьох монахів у підрясниках і перешіптувалися, на цей час було в дивину, щоби по місту ходили у святих монашеських одежах, цього не дозволялося. Потім ми пішли на Дальні печери, де повинна була відбутися передача в користування монастиреві, згідно з документами, 15 споруд.  Процес передачі зайняв близько двох годин, а на другий день уже служилася перша літургія в печерній церкві прп. Феодосія. Літургію очолив сам митрополит, йому співслужили отці Іов і Софроній, а я служив дияконом. Перша літургія в Лаврі привернула увагу до великої святині дуже багатьох людей і всі переживали надзвичайне духовне піднесення».

І тепер кожному, хто з благоговінням приходить на молитву у цей прекрасний печерний храм,  відлунюється не тільки духовне піднесення двадцятирічної давності — перебуваючи тут, відчуваєш присутність багатьох поколінь лаврських подвижників, які затворялись в цих печерах для молитви і залишали тут свої і радощі, і скорботи… Скорботи в духовному житті мають властивість перероджуватись на радість, якщо, звичайно, воно ведеться правильно,а радості нашої, по слову Спасителя, ніхто нас не позбавить. Тим більше, якщо будемо наслідувати в терпінні та безперестанній праці нашого великого покровителя та молитвенника, преподобного Феодосія, ігумена Печерського і чудотворця.

Ієромонах Пафнутій (Мусієнко)