Топ-100

Онлайн трансляция | 12 сентября

Название трансляции

Архив публикаций

20.01.2013

Київський Йордан

{multithumb}

Кожна ріка починається з маленького струмка. Милуючись сьогодні могутніми хвилями Дніпра, що об’єднує правий і лівий берег нашої православної землі, тішиться серце і лине пташкою думка туди, до витоків, до святого Йордану в Палестині, звідки кожна християнська душа черпає віру, наснагу і несе їх через усе своє життя. Давно вже стало благочестивою традицією чи не в кожних монастирях мати свою Голгофу, свій Єлеон і, звичайно ж, свій невеличкий Йордан. Древній Київ, як єдина свята обитель, отримав від Бога чи не найбільший такий Йордан — цілий Дніпро, у водах якого наш народ прийняв Святе Хрещення і на берегах якого почав нове життя після здійснення святого Таїнства. І найсвятішим місцем на дніпровському березі, після нашої Лаври, звісно ж залишається древній Поділ.

lavra.ua Подорожнього, який прямує від Лаври до Подолу вздовж Дніпра, першою зустрічає колона Магдебурзького права — перший пам’ятник на відзнаку Хрещення Русі. Саме на цьому місці ріка Почайна, яка давно вже зникла, впадала в Дніпро, тут і зібрав князь Володимир київський люд для утвердження християнської віри. Колона названа на честь права київського магістрату у середньовіччі на самоврядування — з роками воно було зведене до мінімуму і 1802 року кияни вирішили встановити на святому місці пам’ятник, який би нагадував і про святі традиції, і про втрачені вольності. Довгі роки саме Поділ був центром і торгівельного, і духовного, і світського життя Києва, а серцем його, як і тепер, була Контрактова площа з міською ратушею, чи як було прийнято називати її в Києві — магістратом. Хоча архітектурною домінантою і головним духовним осередком Подолу все-таки залишався Братський монастир з прекрасним Богоявленським собором, одним з небагатьох храмів на Київщині, освячених саме на честь Хрещення (Богоявлення) Господнього.

1615 року щойно засноване Київське православне братство отримує від заможної киянки Галшки Гулевич земельну ділянку на Подолі, поруч із магістратом. Єдиною умовою передачі землі було заснування тут, окрім братства і духовної школи, православного монастиря, в якому б братія молилась за весь рід благодійниці. Галшка була мудрою жінкою і передбачала, що спудеям за вивченням латини, риторики і догматики ніколи буде гарно помолитись. З благословення Константинопольського Патріарха Феофана першу дерев’яну церкву на цьому місці було освячено саме на честь Богоявлення Господнього, очевидно, що таке рішення було виправдане безпосереднім сусідством з місцем хрещення киян. Між 1690 і 1693 роками гетьман Іван Мазепа будує нову кам’яну соборну церкву Богоявлення, яка до 1935 року залишалась одним з найвизначніших архітектурних шедеврів періоду українського бароко. Найбільшою ж святинею собору була Києво-Братська ікона Пресвятої Богородиці, яка явилась у Вишгороді 1654 року. Через декілька років на київську землю знову напали татари і благочестиві вишгородці, рятуючи ікону, пустили її по Дніпру. Виявили ікону саме братські монахи і з того часу святиня надовго залишилась у новому монастирі, аж до руйнації собору під час перетворення Києва на зразкову соціалістичну столицю.

lavra.uaБагато таємниць та передань могли б розповісти стіни Богоявленського собору, якби залишились неушкодженими… Але й багато відомостей береже пам’ять благочестивих киян, які протягом майже трьох століть надихались молитвою в Братському монастирі. Серед подвижників, які несли тут свій послух, був і преподобний Феофіл, Христа ради юродивий, — завзяті академісти часто докучали йому філософськими сентенціями та богословськими трактуваннями, а він шукав лише спілкування з Богом, тому часто після служби усамітнювався на дзвіниці, з висоти споглядаючи на метушливих подолян, гамірливих спудеїв та неухильний плин дніпрових вод, який так нагадував Феофілу про плин земного часу.

Братський монастир був ще й одним з небагатьох місць прогулянки для черниць сусіднього Флорівського, які проходили через Братський на Дніпро по воду — рідко коли сестрам випадала інша нагода вийти зі своєї обителі. Одного разу Феофіл зустрів на березі послушницю, яка гірко плакала: користуючись відсутністю своєї стариці, вона вирішила швиденько прогулятись до Дніпра, але, нахилившись над водою, загубила ключа від келії. Преподобний суворо подивився на «непослушницю», наказав їй ніколи не виходити з монастиря без благословення, взяв із її рук порожнє відро і зачерпнув води… На дні відра флорівська сестра знайшла свого ключа.

lavra.ua А в XVIIстолітті один прочанин з Києва, ненароком впустивши в ріку Йордан срібного ковшика, знайшов його після повернення в монастирському колодязі древнього Миколаївського монастиря, на північ від Контрактової площі. Дізнавшись про таке диво, кияни почали називати монастир Йорданським. Йорданським стало й озеро неподалік, з якого вода поступала в міський водопровід. А коли на Контрактовій площі збудували фонтан «Самсон і лев», то воду до нього підвели теж із цього водопроводу. Кияни відразу полюбили новий фонтан — воду з нього багато хто вважав святою, нарівні з хрещенською, її благоговійно пили і набирали з собою, а Самсону, на знак подяки, вішали на шию хрестики і медальйони, які потім роздавали бідним.

Зараз ця традиція забута, але як і колись тоненькою цівкою тече вода з левової пащі, яку досі роздирає Самсон. А зовсім поряд котить могутні хвилі сивий Дніпро — святий Йордан розлився по всьому світу, мала крапля освячує океани. І дай Боже, щоб благодать Божа, одного разу очистивши і освятивши наші душі, якнайдовше залишалась у них. А ми щоб не забували берегти цю благодать — святими молитвами, добрими словами і, головне, такими ж добрими ділами.

Ієромонах Пафнутій (Мусієнко)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.


Редакция сайта www.lavra.ua

Еженедельная рассылка только важных обновлений
Новости, расписание, новое в разделах сайта

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: