{multithumb}
Восени видавничий відділ Святої Успенської Києво-Печерської Лаври традиційно звершує паломництво на Волинь. Цього року прочани пройшли шляхом святого рівноапостольного князя Володимира.

Поодаль Володимира-Волинського є дивовижне місце – за декілька кілометрів від Кафедрального  Успенського собору височіє інший Успенський собор, в оточенні середньовічних мурів та високих башт. Це – Зимненський монастир. Стародавні волинські перекази свідчать, що 1001 року на високому березі річки Луги, неподалік від слов’янської кумирниці дулібів, київський князь Володимир Святославович збудував два храми і княжий терем. Це місце на західному кордоні Русі стало зимньою резиденцією князя Володимира. Звідси і назва селища – Зимне.  З тих часів і гору називають Святою.

У монастирі нас привітно зустріла монахиня Павла, в якої дуже відповідальний послух – зустрічати гостей і знайомити їх зі святинями монастиря та його історією. Матушка розповідає дуже виразно і образно, влучно долучаючи до розповіді цитати із віршів, літописів та народні прислів’я. «Матушко, простіть, а де Ви працювали до монастиря?» — «Ох, дитятко, давно це було, вже й забула». Хоча під кінець нашої екскурсії по монастирю зізналась, що навчала дітей у початкових класах.

А тепер її учні – ми, завтра приїдуть інші, потім ще інші. І розповідатиме матушка їм те, що й нам – про те, як збудував на Святій горі князь Володимир свій терем, як привіз сюди князь грецьку ікону Богородиці, якою патріарх Миколай ІІ благословив грецьку царівну Анну на шлюб із київським князем Володимиром, як зупинився на цьому місці перший ігумен Києво-Печерський Варлаам, подорожуючи з  Константинополя, і мирно відійшов до Господа. Але щоразу робитиме це вона з новим відчуттям, як щоразу по-новому торкаєшся до древньої і давно знайомої святині. Мабуть, така властивість святості – щоразу дивувати і надихати, і блаженне те серце, яке може вмістити цю благодать і передати її ближньому.

Зимненський Свято-Успенський монастир – улюблене місце молитви і відпочинку Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира. Його Блаженство часто наслідує приклад свого небесного покровителя і приїздить сюди, щоби почерпнути з древнього джерела наснаги і життєдайної сили, що  протягом  століть живило не тільки київського князя та його нащадків, а й багато поколінь простих волинян, які зросли серед незайманої лісової краси, отримали від батьків віру та благословення і зберегли їх для нас – щоб і нам з вами надихнутись святою древністю, християнським благочестям та живою вірою. Адже вони, разом із неозорими лісами та синіми озерами,  стали невід’ємною частиною життя цього древнього і милого для серця краю.

Ієромонах Пафнутій
Фото автора, сайта http://www.panoramio.com