— Ваше Високопреосвященство, ми дякуємо Вам за чергову зустріч, і головною темою нашої розмови буде Успенський піст. Владика, не могли б Ви розповісти про походження цього поста і його значенні для життя християнина?

— Успенський піст відомий ще з перших століть християнства, це піст печалі і скорботи. Коли Божа Матір перебувала з учнями після Воскресіння Христового, вони раділи постійному Її благословенню, яке Вона подавала, спілкуванню, настановам, і, як пише святий патріарх Тарасій та інші святителі, кожен бажав побачити лик Божої Матері, бо від Неї сходила така благодать і сила, яку дійсно людина відчувала, і було настільки душі легко і радісно.

Коли, за словами Самого Христа Спасителя, забирається Наречений, тоді починається і піст, утримання, різного роду скорботи і переживання. Так і сталося з Божою Матір’ю. Архангел Гавриїл приніс Їй звістку про перехід в обителі в Царство до Сина Свого і райську гілку. І Божа Матір готувалася до цієї події. Хоч Вона знала все, але все одно, кажуть святі отці, як людина вона переживала і бентежилася у Своїй душі.

І ось коли Господь хотів взяти душу Матері в Свої руки, тоді стався шум на вулиці (а перед цим прибули апостоли), Вона перейшла в руки свого Сина і Бога.

Звичайно, радість Матері — печаль для народу, тому що апостоли і всі, хто жив в той час в Єрусалимі, залишилися без Молитовниці, Заступниці перед Сином, багато людей Благодійницю втратили, але Вона, перейшовши в загробне життя, залишилася між нами і з нами.

Тому піст взяв свій початок після Успіння Пресвятої Богородиці. Ми переживаємо цю найбільшу трагедію для нас, але знаємо, що «У різдві дівство зберегла Ти, в успінні ж світу не залишила Ти, Богородице, перейшла Ти до життя, бо Ти Мати Життя, і молитвами Твоїми визволяєш від смерті душі наші» (тропар свята Успіння Пресвятої Богородиці).

Цей піст і сумний, і разом з тим радісний. Тому що ми отримали Відраду і Втішення. На цей піст припадає ще велике свято — Преображення.

Преображення Господа і Спаса нашого Іісуса Христа сталося перед Його стражданнями, як свідчить Євангеліє. З’явилися Господу Мойсей і Ілля, один з числа померлих пророків, другий з числа живих. Згідно пророцтв, Ілля повинен прийти перед Другим Пришестям Спасителя для проповіді, його вб’ють, і він буде прилічений до лику мучеників.

Тому це радісне свято Преображення відзначається Церквою не в дні Великого посту з тією метою, щоб не переривати піст Страсної седмиці, а це торжество відзначається в дні Успенського посту. Преобразившись на горі Фавор, Господь показав всьому людству, що і людина преобразиться, і її преобразить Світло Христове.

Православний віруючий преображаючись, отримує в молитві, в пості Божественну благодать. Тому Успенський піст, як я вже говорив, одночасно і сумний, і радісний. Сумний — так як ми розлучаємося з Божою Матір’ю, а радісний  — ми набуваємо Молитовницю, Покровительку, Співцарицю Неба і землі зі Своїм Божественним Сином, а нам — Відраду і Втішення.

— Владико, яке символічне значення має винос Хреста напередодні Успенського поста з вівтаря на середину храму?

— Христос спасає кожну людину. І через Хрест ми отримали усиновлення Богу Отцю і прощення власних гріхів.

Історія цього свята відправляє нас в IX століття на Схід, до Константинополя. У той час в літній період, в серпні народ особливо страждав від епідемій, смертельних хвороб. Але ніхто не може людині допомогти, якщо не допоможе Господь. Тому Патріарх разом з кліром взяли ікони, пояс Божої Матері і Животворящий Хрест, носили вулицями міста, зупинялися на перехрестях, де були становлені новоспоруджені Хрести, а Хрест із часткою Древа Господнього встановлювався на середині храма в Софії, і люди приходили, прикладалися і отримували відраду і втіху. Так Господь припиняв по молитвам усієї Церкви, ще воюючої на землі, всякі лиха. Припинялися хвороби, епідемії. Так винесення Чесних Древ Животворящого Хреста лягло в добру традицію нашої Святої Православної Вселенської Церкви.

Тому і ми сьогодні виносимо Хрест, який дає людині силу, який дає людині бажання нести свій життєвий хрест і досягти тихої пристані Царства Небесного.

— Два тижні Успенського поста — це невеликий час, але час дуже корисний для душі кожного християнина. Час, коли ми робимо паузи, передих, і дбаємо про духовне. Але як постити людям, які хворі, які схильні до якихось і душевних, і тілесних хвороб. Як їм проводити ці дні, дні Успенського посту?

— Я хочу зазначити для дорогих читачів, що матеріали нашого сайту спрямовані не на задоволення будь-яких амбіцій людини, він спрямований на спасіння душі, життя за Євангелієм, на відкриття істин Євангелія в житті людини, кожного з нас.

І та людина, яка дійсно хворіє, як Ви говорите, вона тим більше намагається постити, тому що знає, що піст є одне з двох крил спасіння — поста і молитви, які допомагають людині зцілитися. Саме завдяки посту відбуваються безліч зцілень. Багато віруючих людей, особливо похилого віку — як я і старше (я бачу по своїй мамі, і по іншим жінкам мого рідного села), коли вони постять, то постять без послаблень. Вони падають, навіть втрачають свідомість, але для них порушити піст рівносильно зраді, краще прийняти якісь муки і страждання.

Тому хто може постити, він повинен постити, пост такій людині принесе зцілення плоті. Так, є винятки. Для вагітних жінок, матерів, які годують груддю, є таке поняття як ікономія в Церкві, тобто дається послаблення людині. Але можна підходити вибірково: наприклад, їсти рибу і не споживати м’яса і молока. Сьогодні досить вітамінів, які зміцнюють силу людини. Але піст не може бути тільки з одним крилом.

Птах з відрубаним крилом не спроможний піднятися вгору. Тільки не вживаючи скоромне без молитви неможливо говорити про сьогоденне додержання посту. У молитви немає меж, немає кордонів. Немає часу, немає лихоліття, ми невпинно повинні молитися. Постійно: на ліжку, сидячи, лежачи, в дорозі. Господь дає можливість творити завжди саму солодку молитву: «Господи, помилуй!» Можна читати молитви, псалми, вивчені напам’ять, або Іісусову молитву. Це буде людину надихати.

Звичайно, є моменти, коли за станом здоров’я благословляється послаблення на піст. Наприклад, хворому до або після операції. Я сам пережив два роки тому такий стан, Господь дав це випробування під час Великого посту. Хочу сказати, що під час хвороби і їсти не хочеться. Але якщо тебе зобов’язує доктор, для того, щоб набралася людина сил, міг організм боротися з недугою, потрібно дотримуватись рекомендацій лікаря.

Тому, якщо є сили для поста, не треба брати у священика благословення на послаблення. Без вагомих причин священик ніколи вам не дозволить послабити піст. Сам Христос сказав: «Рід цей виганяється постом і молитвою» (Мф. 17:21).

Якщо немає сил постити, можна прийти на сповідь і сказати батюшці: «Батюшка, вибачте, я не міг або не могла наважитись на такий піст, тому що є на те причини». І священик помолитися і благословить. Підійти до батюшки обов’язково потрібно. Але той, хто може постити, не повинен переживати, що піст зашкодить здоров’ю. Ніхто не помер від поста.

І сьогодні, звичайно, шкода, що особливо молодь, та й люди похилого віку намагаються зберегти красу свого тіла. Обтяжують себе думками: «Ось лікар сказав, ворожка сказала, ясновидиця сказала, мені не можна або можна їсти щось».

Їжте все, коли можна. Тільки не їжте людей і не пийте кров людську. А встановлений вам піст в середу і п’ятницю, в особливі дні в Церкві, якщо будете сподіватися на допомогу Божу, Господь допоможе Вам, тому що модні нині дієти шкодять, вони зводять багатьох в труну.

Ще одна проблема — сьогодні багато хто не може зачати дітей, довелося мені вивчити деякі медичні терміни і звертатися за порадою до лікарів, тому що жінки багато приходять і скаржаться: «Я хочу бути мамою, не можу зачати, не можу народити».

Звичайно, якщо ви нагрішили, якщо ви висохли від якоїсь дієти, ваш організм не може дати необхідні речовини для дитини, для зачаття, її утробного носіння, то яка може бути мова про народження? Без молитви — це не піст.

Людина повинна завжди пам’ятати, що потрібно у всьому мати міру. Церква встановила всі пости не в збиток людині, а навпаки для здоров’я, і людина повинна пам’ятати, що сили потрібні для несення життєвого хреста, боротьби з пристрастями і пороками, щоб донести свій життєвий хрест до тихої пристані Царства Небесного.

— Зараз нерідкі питання, владика, про те, як часто треба сповідатися і причащатися. І особливо це актуально під час церковних постів.

— Я не прихильник частого причащання людей, щоб причащалися щодня.

Святий апостол Павел говорить, що коли причащаються без гідного благоговіння і страху, багато хто хворіє і вмирає. Значить, ми повинні пам’ятати, що ми не їмо хліб і не п’ємо вино, ми їмо Тіло і п’ємо Кров Христа Спасителя.

Людина, яка хоче причаститися, повинна подивитися в свою душу, переосмислити своє життя, вона повинна постити три дні, якщо побільше — не згрішить. Вона повинна примиритися з усіма. У сім’ї особливо. З друзями, а недругів у нас не повинно бути.

Вона повинна бути на вечірньому богослужінні, вона повинна прийти заздалегідь до початку богослужіння щоб написати записочки, подати їх, поставити свічечки. Прийти на сповідь, зосередитися. І потрібно сказати Богу те, що ти вважаєш своїм гріхом. Священик приймає сповідь, а чує, приймає покаяння і прощає Сам Господь.

Буває, що говорять на сповіді, що нічим не згрішили. Це помилка. Можна почати з того, що багато хто неправильно кладе хресне знамення. Так, є ситуації, коли люди через каліцтво не можуть дістати до чола, руки не згинаються — це одне питання. Але якщо махати рукою, немов мух від себе відганяти, це і є великий гріх. І молитва грішників не буде почута Богом. Вона віддається людині в суд і на осудження.

Людина повинна причаститися протягом усіх чотирьох церковних постів, також в свій день народження, в свій день ангела. Може причаститися в такі пам’ятні дні, якщо вже батьків немає, в день смерті своїх батька і матері. Замовити панахиду, згадати їх добре життя, подякувати за їх самовідданість, вони присвятили життя нам, своїм дітям. У цей день добре було б також причаститися.

Нагадаю, що я не прихильник того, щоб причащатися щодня або щонеділі. Не втрачайте страху Божого.

Багато наводять як приклад праведного Іоанна Кронштадтського. Але він — подвижник, а ми хіба гідні? Преподобна Марія Єгипетська причастилася один раз за 53 роки, і удостоїлася Царства Небесного. Я не закликаю до такого ж, не кажу, що ви повинні причаститися один єдиний перший і останній раз.

Я наполягаю на тому, що потрібно себе готувати до Таїнства. Ми пам’ятаємо, що коли свята Марія Єгипетська попросила преподобного Зосиму прийти через рік з Тайнами Христовими, з яким благоговінням вона чекала. Вона створила диво, перехрестила Йордан і пішла по ньому як по суші.

Ви можете це зробити? Якщо ми ображаємо ближнього, свого рідного чоловіка, дружину, брата, сестру, як ми можемо приступати до Чаші, до Вогню, що обпалює всяке нечестя.

Добре було б зараз, в Успенський піст, причаститися спочатку на Преображення, і на Успіння, якщо хтось зможе. Але не треба кожен день, я не раджу. Це не принесе вам радості.

— Владика, Ви згадали святу преподобну Марію Єгипетську, яка причастилася один раз в житті. А зараз дуже багато наших співвітчизників з різних причин живуть за кордоном, де не завжди є православні храми. Як бути таким людям?

— Сьогодні важко знайти місто без Православного храма. Є храми Антіохійської Церкви, Олександрійської Церкви, Єрусалимської, Константинопольської, Сербської, Болгарської, створює парафії наша Руська Православна Церква, Американська Церква. Якщо людина знайшла собі роботу за 10 тисяч кілометрів від батьківщини, знайшла умови, які так необхідні для її тимчасової життя, то вона може знайти і храм, хоч 2-3 рази на рік поїхати туди помолитися, причаститися Христових Таїн. Господь допоможе, аби людина захотіла.

Якщо заважає небажання, звичка відкладати «на потім», це вже інше питання. Зараз багато хто знаходить час і можливості для розваг. Зауважте, сьогодні не тільки чоловіки, але і жінки їдуть на фестиваль пива, їдуть в інші міста і країни на футбольні матчі, на змагання з фігурного катання, куди тільки не кличуть людей… А на храми у нас немає часу. Ніколи бути на богослужінні, не вистачає часу і сил підготуватися до Причастя.

Мене в сучасному житті дивує багато чого. Ось ми поспішаємо всі на Афон поїхати раз на рік, але своїх рідних храмів ми не знаємо. Як ми захоплюємося грецькими священиками, а не знайомі зі своїм місцевим батюшкою.

— Владика, і на завершення нашої бесіди. Цей пост нас готує до нашого престольного свята, до свята Успіння. Щоб Ви хотіли побажати братії, також всій нашій пастві, в цьому пості?

— Я б хотів звернутися до тих, хто нас буде читати, чути, бачити, щоб вони відвідували всі свої храми. Короткий час, дорогі браття і сестри, нашого життя. Життя наповнене хворобами, стражданнями, неправдами, бідами, тому ви знайдете одну правду — Христа. Знайдете одне місце — «…Дім Мій домом молитви назветься…», значить, тільки храм.

Якщо ви полюбите храм, Церква полюбить вас. Ви будете мати благословення цього святого місця, де ви будете молитися. Люди приходять до храму, вони забувають про все земне. Немає неприязні, неправди, обману і лицемірства. Значить, нас зібрав Бог. Ми відчуваємо благодать, перебуваємо в радості.

Якщо ми збираємося в інших місцях, на видовищах, де обзивають один одного, де говорять неправду, всяку брехню, наклеп, значить, це зборище сатани. Бійтеся такого збіговиська, де б воно не проводилося: на телебаченні, в інших громадських місцях, сектантських зборах, тому що це люди, які не бажають вам спасіння. І їхні будинки сповнені неправди.

Багато людей сьогодні люблять сміятися над Церквою. Той, хто сміється над Церквою, сміється над самим собою і йде в погибель. Тому що Церква — Свята, в ній немає неправди. Гріх насміхатися над тими людьми, які бажають усім найголовнішого — спасіння душі, і ведуть до Господа.

Треба пам’ятати, що ми теж не ангели, а земні люди. У кожного священика є свої діти, своя сім’я, свої турботи. Прошу всіх не дивитися згубні сатанинські телевізійні програми, які йдуть на знищення людства, які засуджують найсвятіше, які сіють згубні сумніви в душах людських.

Сьогодні мені здається, що працює план по знищенню всього святого, заміщення святого грішним. Ходи геїв і подібні зібрання охороняють представники правоохоронних органів. Толерантність дозволяє гріх, гріху всюди зелене світло. А християнина очікують всякого роду утиски. Але «за Ім’я Моє» будуть ненавидіти, гнати християн, тому що вони не від миру цього.

Гоніння за Ім’я Господнє зазнала і Божа Матір, коли отримала від Архангела Гавриїла звістку про Зачаття Іісуса Христа. Тоді сусіди в Назареті побачили, що Діва носить в утробі. Вони почали всіляко злословити Іосифа, Божу Матір. Ніхто не знав Таємниці Втілення Божественного Сина. І коли вони прийшли в Єрусалимський храм, то священик звершив певний чин.

Під час здійснення молитовного співу Господь явно показував, давав знак, якщо людина згрішила, були особливі явища послуху або противления волі Божій. І коли над Божою Матір’ю і Іосифом прочиталася молитва, первосвященик нічого, що викриває їх, не побачив, але він побачив ореол сяйва над Нею, він сказав: «Ідіть і живіть. На Вас немає гріха».

Покірно Пречиста переносила всі скорботи. Так довелося Божій Матері бігти з Немовлям до Єгипту, терпіти вигнання від Ірода, зазнавати наклеп і від первосвящеників, книжників. Знаючи, що Її Син, Спаситель світу Христос прийде і змінить звичаї гріховні, змінить все людство, як ми знаємо з Євангелія, Їй і довелося зазнати різного роду насмішки, співстраждати Йому на Голгофі, бути поруч, коли Його розпинали на хресті, бачити Його славне Воскресіння.

У наслідування Божої Матері сьогодні християнин не повинен тримати образи на когось, розуміти, що ці люди, які зневажають інших, самі нещасні. Це люди бідні, жертви диявола, які не мають ніколи спокою. І вони живуть для того, щоб навести на когось всякого роду неправду і наклеп.

Не варто їх боятися, а потрібно молитися за них, щоб Господь нас зберіг, і їх умудрив. Тому давайте з чистим скорботним серцем, зі сльозами на очах помолимося Господу і Божій Матері, щоб Вона, коли прийде до Свого Божественного Сина, назавжди була з Ним в Царстві Небесному, щоб Вона і нас не забула, убогих і нещасних.

Будемо поблажливими, будемо пам’ятати, що тих грішних людей теж матері народили, але не прищепили тієї любові до Бога, до людей. Їм потрібні наші молитви, і по Своїй милості все одно Господь їм дасть відраду і втіху.

— Владика, дякуємо Вам за настанови, чекаємо на наступні зустрічі.

Фотогалерея: