Онлайн трансляция | 12 сентября

Название трансляции

Архив публикаций

10.11.2013

Благословляюча десниця

{multithumb}
lavra.ua Дивовижна природа Прилуччини. Є і ліси, і трави, і багата на рибу річка Удай. На березі останньої притулилося майже покинуте людьми і зовсім забуте село Полонки, хоч і розташоване воно всього за 25 км від Прилук. Але так було до недавнього часу. Зараз ситуація змінилася: їдуть прочани, купують хати, і все це дякуючи святителю Димитрію, митрополиту Ростовському, а точніше, його десниці, що знайшла собі тут притулок з 1997 року. Саме тут, в Архангело-Михайлівському храмі ХVII століття, біля ікони Божої Матері «Несподівана Радість» стоїть невеликий ковчег із десною рукою святителя. Як же потрапила сюди, в село-глибинку, така святиня? Заглянемо трішки в історію.

Десна рука святителя Димитрія, промислительно відірвана гробовою кришкою при відкритті мощей священномученика Арсенія (Мацеєвича) у 1752 році, зберігалася в Ростові в срібному ковчезі в ризниці Спасо-Іаковлевого монастиря окремо від мощей святого. Незадовго до революції, за клопотанням єпископа Чернігівського Сергія (Соколова), з дозволу Ярославського архієпископа та єпископа — настоятеля Ростовського монастиря, святиня була передана до Чернігова для поклоніння, оскільки святитель Димитрій більшу частину свого життя провів на Чернігівщині. Деякий час ковчег зі святинею знаходився у Спасо-Преображенському соборі, потім у Єлецькому монастирі. Під час закриття монастиря в 1920 році дорогоцінний ковчег було вилучено разом з іншими цінностями більшовицькою владою, та святиню дивом вдалося врятувати єпископу Іувеналію. Перед смертю, в 1924 році, він передав святиню священику Іоанну (Смолічеву). Отець Іван був засланий на заслання, а мощі залишилися у його дружини Олександри, згодом черниці Агнії. Після заслання чоловіка, підозрюючи, що і її може спіткати така сама доля, вона передала святиню відомій у той час у Чернігові науково і глибоко релігійній сім’ї Фльорових, глава якої заснував Чернігівський педуніверситет і був його ректором. 73 роки зберігалася святиня в двокімнатній квартирі в Чернігові.

Остання хранителька святих мощей Віра Аркадіївна Фльорова після смерті свого чоловіка стала турбуватися, як їй повернути десницю до Церкви. У 1997 році, в день пам’яті преподобного Лаврентія Чернігівського, Віра Аркадіївна особливо молилася в Троїцькому соборі Чернігова біля мощей преподобного, просячи допомоги у визначенні місця для передачі святині. Слід зауважити, що преподобний Лаврентій Чернігівський особисто знав про те, хто і де зберігає мощі, і сам опікувався їх збереженням. «Мощі лежали в звичайній дерев’яній скриньці на полиці, разом з іконами. Поруч горіла лампада і свічки. Ця кімната була лише для молитви. У нас в сім’ї завжди відбувалося правило ранкової та вечірньої молитви, читали Псалтир і Житія Святих, по четвергах — акафіст святителю Димитрію, постили, навіть коли хворіли. Та й як може бути по-іншому в сім’ї, де зберігається така реліквія? Про те, що у нас знаходиться святиня, знали лише близькі родичі та кілька священиків, у тому числі преподобний Лаврентій Чернігівський, який свого часу сказав: “Ви не турбуйтеся, святиню знайдуть, коли буде завгодно Богові, і кому передати мощі, святий cам вкаже”», — розповідала Віра Аркадіївна, з якою милістю Божою мені свого часу пощастило зустрітися. Так от, Віра Аркадіївна молилася в день прославлення преподобного Лаврентія Чернігівського біля його мощей і думала, що ж робити?.. І зустріла тут же, у Троїцькому соборі, священика Володимира (Хвоста), настоятеля храму на Чернігівщині. «Якось розташувалася моя душа і серце до цього священнослужителю і я відчула, що йому можна відкрити, яка святиня знаходиться у нас вдома. А потім прийшло рішення передати її до його храму», — так говорила Віра Аркадіївна.

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та нині вже покійного митрополита Чернігівського і Ніжинського Антонія десниця святителя Димитрія Ростовського 3 жовтня 1997 хресним ходом була перенесена в Архангело-Михайлівський храм села Полонки, настоятелем якого і був отець Володимир. З тих пір святиня зберігається і творить чудеса в цьому храмі, в общину їдуть прочани, а село починає заселятися віруючими людьми. І не дивно: краса природи, древній храм, цілюще джерело, і навіть печери на схилі в лісі, де, по переданню, колись жили монахи, зачаровують душу і не хочуть далеко відпускати…

Листопад 2009 року. 300-річчя з дня кончини святителя. Десниця в Києво-Печерській Лаврі. От і знову прийшов до Києва святитель Димитрій, прийшов туди, звідки він ніколи не хотів бути далеко, туди, де розпочав роботу всього свого життя. І знаменно, що прийшов він саме десною рукою — рукою, якою були написані його твори, — певно, щоб і всіх нас благословити на богоугодне життя.

lavra.ua lavra.ua lavra.ua
lavra.ua lavra.ua

Алла Харченко
Фото з архіву Києво-Печерської Лаври

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.


Редакция сайта www.lavra.ua

Еженедельная рассылка только важных обновлений
Новости, расписание, новое в разделах сайта

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: