Топ-100

Онлайн трансляция | 12 сентября

Название трансляции

Архив публикаций

04.01.2013

Владика Павло: “Віруючі люди з трепетом чекають свого Різдва”

Напередодні Святого Різдва “Хрещатик” зустрівся із митрополитом Вишгородським і Чорнобильським, вікарієм Митрополита Київського і всієї України, Постійним членом Священного Синоду УПЦ, головою Комісії у справах монастирів УПЦ, намісником Свято-Успенської Києво-Печерської лаври Владикою Павлом, який розповів нам про свято Різдва та його традиції.

І на землі, і на небі служать однаково


lavra.ua— Своє новорічне та різдвяне телевізійне привітання до українського народу Президент Віктор Янукович записав саме в Лаврі. Звідки такий вибір?

— Відверто кажучи, я не знаю, чим був обумовлений вибір місця, мене тільки попередили про це. Але я думаю, що для будь-якого Президента, якщо він православний, Києво-Печерська лавра — найкраще місце, щоби привітати людей і з релігійним святом, і з Новим роком.

— Для всіх Різдво асоціюється з народженням Христа. А чи правильне таке розуміння? Можливо, по-іншому мають стояти акценти — тобто, важливий не сам факт народження, а, скажімо, непорочне зачаття…

— Цикл православних свят установлений Божим Промислом. Поміж них не можна виділити головне. Не було б Зачаття — не було б і Різдва, не було б Різдва — не було б страждань і Воскресіння. Але у кожному з цих свят є головне. У святі Різдва головне — все ж таки саме народження Христа.

Ви, мабуть, здивуєтесь, якщо я вам скажу, що православні свята відзначають не лише живі. Знаєте, якось уві сні мені явився покійний архієпископ Рівненський та Волинський Варлаам (Ілющенко). Я його запитав, як йому на тому світі? І він відповів, що в них — на небі, як і на землі,— відзначаються усі свята і служать вони так само. Але між мертвими і живими є суттєва різниця: живі можуть молитися і за себе, своїх близьких, і за покійних; ті ж, хто відійшов у загробне життя, можуть молитися тільки за живих.

— Отже, наближається Різдво. Як поводитися православному християнину?

— Найменше, що ми можемо зробити — підготувати своє серце, щоб Господь увійшов у нього, і свою душу, щоб Господь народився в ній. Для цього Церква встановила семитижневий піст, щоб людина могла очиститись і покаятись.

Але ми також маємо підготувати свою оселю до свята, приготувати святкові страви. У різних регіонах нашої країни склалися свої традиції щодо різдвяної трапези. Наприклад, я сам із Західної України, де прийнято готувати 12 страв. На Сході, мабуть, зовсім інший стиль підготовки. Все залежить від традицій, які укорінилися навіть не стільки у регіонах, скільки в селах та окремих сім’ях. Але справа не в кількості страв, найголовніше — людина має підготувати себе духовно.

Випити не гріх, гріх — напитися

— Хочемо ми цього чи ні, але наш народ звик відзначати Новий Рік не дивлячись на те, що це свято припадає на Різдвяний піст. Те, що люди накривають великі столи і святкують зі скоромним — це є гріх?

— Давайте почнемо з мене. Моя родина Новий рік святкувала за старим стилем, тобто 14 січня. Але у моєї мами день народження 1 січня. Тому ми завжди збирались у сімейному колі, відкривали пляшку шампанського і святкували. Це було для нас не святом Нового року, а родинним святом, хоча воно і припадало на піст.

Я вважаю, що всі торжества, які не несуть народу якихось лих чи непорозумінь, не є гріхом. Не можу сказати, що людина, накриваючи на стіл, грішить. Але бажано, щоби цього вечора все ж були пісні страви, тим більше, що сьогодні великий вибір риби, морепродуктів. Краще, щоб на новорічному столі не було м’ясних і молочних страв. Проте тому, хто їсть м’ясо, не заборониш його вживати.

— А як щодо міцних напоїв?

— Апостол Павло вже відповів на це питання: “Не упивайтесь…”. Тому, якщо трохи випити, то це не нашкодить. І Господь не засуджує. А якщо набратися, вибачте, до чортиків, то воно, звісно, шкідливо й не спасительно. І не лише у піст, а й у будь-який день.

— Наші співгромадяни взагалі люблять свята. І, природно, вже полюбили католицьке Різдво, тому святкувати починають від 25 грудня.

— Знаєте, віруючі люди з трепетом чекають свого Різдва.

— Владика, скажіть, чому католицьке і православне Різдво не співпадають?

— Римо-католицька церква і більшість протестантських церков святкують його 25 грудня за григоріанським календарем. Але я вважаю, що старий (юліанський — Авт.) календар — найбільш правильний. Якщо хтось хоче заперечити, то я тільки запитаю, коли сходить Благодатний Вогонь — за новим чи за старим церковним календарем?

— Але є ж православні віряни, у яких Різдво з католиками співпадає…

— Олександрійська, Кіпрська, Болгарська, Румунська Православні Церкви у 1923 році перейшли під впливом Риму на новий календар. Колись вони були під Туреччиною, і їм свого часу пообіцяли допомогти, якщо вони перейдуть на новий стиль. Цей перехід був суто політично мотивований. Зараз існує чотири Церкви, які зберігають старий стиль — це Руська, Грузинська, Сербська, Єрусалимська Православні Церкви та чернеча республіка Афон.

— Серед інших традицій святкування Різдва є такі, що ніби не можуть співіснувати з християнством — колядки, щедрівки… Це, скоріше, спадок язичництва…

— У давнину цими днями справляли свято Коляди. Люди поклонялися і вшановували своє основне божество — Сонце, зараз ми вшановуємо Бога — Христа. Так історично склалося, що ці пісні теж прийшли з язичництва, але в них з’явилися християнські зміст і мотиви. Знову таки — традиція співати колядки збереглася не всюди, наприклад, у Росії та на Сході України її нема, а ось на Західній Україні вона була завжди. Сучасних колядок я не визнаю, тому що це не хвала Богу, а пустослів’я.

А до старих колядок ставлюся з трепетом, бо вони духовні, мають сенс, богословську суть. У той час люди не могли дозволити собі побувати у Єрусалимі, вони могли лише малювати його у своїй уяві, спираючись на знання, які черпали зі Священного Писання.

— А ви самі бували у Єрусалимі?

— Так! Більше 50-ти разів. Усі Євангельські місця — зворушливі. Але найбільше запам’ятав, коли потрапив туди вперше. Це дійсно несказанно — білий град у сонячному сяйві. У 2000 році мені пощастило разом із Митрополитом Володимиром побувати там на святкуванні 2000-ліття Різдва Христового. А на свято Пасхи я на власні очі побачив, як сходить Благодатний Вогонь. У мене навіть свічка в руці сама загорілась. Я був вражений, провів цим вогнем по обличчю. Відчуття було, ніби моє лице обдало паром. Не обпікає, а просто дає тепло. Приємне відчуття.

Більше 10 разів звершував паломництво на Афон, по 3 рази вклонявся святителям Спиридону Триміфунтському та Миколаю Чудотворцю, кілька разів вклонявся апостолам Петру та Павлу у Римі. Такі прославлені святині Господь сподобив відвідати.

У Божій любові

— Ви в Лаврі служите уже 19 років. За весь цей час не могло не трапитися якогось дива… Ви були свідком таким подіям?

— Не один раз. Коли привозили мощі Святого Пантелеймона, я бачив багато зцілень людей, у яких були проблеми з тиском, боліла голова. Мученик Іоанн, немовля, подарував щастя батьківства до того безплідним сім’ям. Преподобний Агапіт, лікар Печерський, також сотворив безліч чудес. Тричі в Лавру приносили жінку, хвору на рак. Стадія була дуже тяжкою, людина самостійно не могла пересуватися. Її прикладали до мощей преподобного Агапіта, і на третій раз вона вийшла з печер самостійно.

Та й у моєму житті траплялися чудеса. Найбільше і, на жаль, найтрагічніше — пожежа — сталося, коли я навчався у Московській духовній академії. П’ятеро хлопців з моєї кімнати загинули, я лишився живим після перебування у вогні більше двох годин.

Дивом є також те, що люди тягнуться до віри. У 1994 році в Лаврі звершували лише 2 літургії, і людей на богослужіннях було дуже мало. Сьогодні братія звершує 6—8 літургій — і всі храми переповнені. Чим не диво?

Проте не всі ставляться до монахів з повагою. Іноді з нас сміються, кажуть, що ми дармоїди. Але це неправда. У Лаврі живе більше 170 монахів. І це не позбавлені розуму люди, а в минулому кандидати наук, учені. Не слід забувати, що все починалося з монастирів. Згадайте, ще за часів Київської Русі монастирі були культурними, навчальними, медичними центрами, тут починали друкувати книжки. І все тому, що монахи завжди були розумними та працьовитими людьми. І така традиція збереглася.

— Вам дуже пощастило, ви стали намісником Києво-Печерської лаври. Якою була б ваша служба, якби доля занесла вас…
— У глушину?

— Так.

— Моє священицьке служіння починалося у невеличкому містечку на Волині. До Києва я прийшов з міста Нововолинськ, де протягом 6 років служив у монастирі. Але там я трудився один, відповідав за себе і народ, який до мене приходив за духовним керівництвом. У Лаврі відповідальність більша: велика кількість споруд, які дихають святістю і які треба відновлювати; скарб, якого немає більше ніде у світі,— лаврські печери, які століттями бережуть мощі преподобних; братія — духовне “військо”, що ним може пишатися полководець.

Я ніколи навіть не мріяв, що буду намісником, єпископом, матиму можливість співслужити Предстоятелю Української Православної Церкви Блаженнішому Митрополиту Київському та всієї України Володимиру. Коли я навчався у духовній семінарії, про цю людину ходили легенди. І я думав: “Шкода, що я не зміг вчитися у той час, коли він був ректором” (з 1973 року Митрополит Володимир служив ректором Московської духовної академії і семінарії — Авт.). І от у 1994 році Господь послав мені милість бути його намісником, бачити так віру цієї людини, її любов, ставлення до Бога, Церкви, богослужіння, храму. Знаєте, так само, напевно, у давнину люди, маючи можливість бачити апостолів, чути слово їхні проповіді, раділи цьому та ділилися з іншими цією радістю, цим благовістуванням. Тому я можу сказати, що перебуваю у Божій любові

Розмову вела Олександра ШЕСТЕРИКОВА, “Хрещатик”

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.


Редакция сайта www.lavra.ua

Еженедельная рассылка только важных обновлений
Новости, расписание, новое в разделах сайта

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: