Топ-100

Онлайн трансляция | 12 сентября

Название трансляции

Архив публикаций

27.08.2012

Престольне свято України

{multithumb}

lavra.ua Трикратним запитанням «Чи любиш  ти мене?» ввірив Христос своїх послідовників в руки Петрові, найгарячішому з апостолів.  А в його особі  — всьому апостольському собору. Трикратним зануренням у святу купіль кожного з нас свого часу охрестив священик і благословив на благочестиве життя, не обіцяючи  ані золотих гір, ані добробуту,  але даючи нам віру і можливість самостійно будувати своє земне життя, не забуваючи про блага небесного. І вирушили ми кожен своїм шляхом, долаючи перешкоди, переборюючи спокуси, падаючи та підіймаючись у щоденних клопотах та турботах. І чи вистачило б нашої віри та благеньких зусиль у цій боротьбі, якби не молитви святих, до яких ми звертаємось при найменшій нагоді і вже не мислимо свого духовного життя без їх допомоги?.. І якби не заступництво Пресвятої Богородиці, невтомної захисниці і покровительки всього земного роду, чиї скорботи і випробовування Вона гідно пронесла і несе через усе Своє життя. Кожен з нас неодноразово відчував на собі материнський благодатний покров, кожного з нас Вона благословила Своїм миром, явивши незримим чином допомогу в найскрутніший момент. Вдячне серце обов’язково розпізнає ці святі знамення Материнської любові і намагатиметься берегти їх протягом усього життя.

А чи бачить наш народ заступництво Пречистої над усією нашою землею, над святим уділом древньої Київської Русі, яку Богородиця береже від перших днів хрещення, укріпляючи віру серед людей, обороняючи їх від неприятеля? Тричі благословила Божа Мати наш благочестивий народ трьома Святими Лаврами, заснованими на честь найбільшого Богородичного свята — Успіння, немов наголошуючи щораз при цьому: «Я — ваша Цариця, я даватиму лад вашим воїнам і правителям, я примирю ваших князів і розділю між вами землю, тільки не забувайте Господніх заповідей і вірно служіть Христові. Я ж умолю Його і благодать ніколи не покине ваші душі, родитиме хліб, плодитиметься худоба і умножиться рід ваш, і довговічним буде він. Якщо збережете віру…» Три Лаври, як три скибки великої житньої паляниці, три мости, що єднають український центр, захід і схід  у єдине ціле, три святі ікони Успіння, як незаперечне свідчення віри нашого народу у небесні блага для людської душі, яка гідна сподобитись  його, пройшовши через земні  скорботи, нестатки та спокуси. І хоча в Україні сьогодні освячено десятки різних монастирів та храмів саме на Честь Успіння Пресвятої Богородиці — три великі Лаври, засновані в різний час за різних правителів, символізують триєдину непорушну владу Небесної Цариці.

На Заході України височіє Свята Почаївська Лавра. Датою заснування монастиря історики вважають 1240 рік, коли хан Батий спалив Київ. Києво-Печерські іноки  відходять далі на захід в пошуках прихистку і знаходять його на скелястій горі серед волинських лісів. Сюди приносять вони суворий аскетичний дух преподобних Антонія та Феодосія Печерських, назвавши нове місце своїх подвигів в пам’ять київської ріки Почайна, на березі якої, можливо, Печерські іноки прощались із стольним градом. Невдовзі після приходу монахи сподобились благословення Божої Матері — Вона з’явилася їм на скелі подібно до неопалимої купини з короною на голові і царським скіпетром у руці, залишивши на камені слід від Своєї правої ноги, із якого й до сьогодні тече цілюща вода. Звістка про дивовижне явлення Пречистої почала збирати на це місце все більше й більше християн, багато з них залишились на горі, прийнявши чернечий постриг. Минав час, слава святої гори зростала і поширювалась на всі руські землі. З кінця  XVI століття монастир став справжнім духовним центром руського заходу, отримавши від місцевої поміщиці Анни Гойської безцінний скарб — чудотворну ікону Богородиці. А за нею й обширні земельні угіддя і маєтки.

Особливою твердинею у боротьбі з унією на західних землях став монастир за часів ігуменства преподобного Іова — столітнім старцем закінчив він свій земний вік. При ньому в монастирі було відкрито школу і друкарню, на горі над Стопою Пречистої було збудовано кам’яний храм на честь Пресвятої Трійці, згодом перебудований в Успенський собор. А через двадцять років після кончини преподобного, 1675 року, Богородиця з розгорнутим омофором ще раз явилась над монастирем, захищаючи його від п’ятдесятитисячного турецько-татарського війська. І до сьогодні тримає Божа Мати цей покров над Почаєвом, адже Лавра пережила всі наступні воєнні лихоліття, не змогли її закрити навіть комуністи,  як не змогли захопити і розкольники у 90-их роках  минулого століття.

Високо над сивочолим Дніпром розкинулась наша найбільша святиня — Києво-Печерська Лавра. Історія її сягає ось уже тисячі років, відколи преподобний Антоній облюбував усамітнену печеру в непрохідних хащах за заміською резиденцією князя Володимира у Берестові. Двадцять років збиралась довкола преподобного Антонія братія, а він передавав управління монастирем прп. Варлааму, потім — прп. Феодосію, залишаючись у своєму молитовному затворі незмінним духовним наставником і богонатхненним старцем. 1073 року з Візантії прибули сюди дванадцять грецьких зодчих із образом Успіння Богородиці — сама Пречиста направила їх на святі київські гори, звелівши возвести величний храм, в якому залишиться чудотворна ікона, запорука заступництва Божої Матері над цим місцем, над усіма, хто буде на ньому молитись. Отримавши благословіння від Богородиці, прп. Антоній мирно відійшов від своїх земних трудів до небесного спочинку, а його обитель розбудовувалась, прикрашалась і збагачувалась коштовностями Ісусової молитви, яку творили Печерські отці. Лютий ворог людського спасіння не міг потерпіти благочестя та розквіту Печерського монастиря — він збуджував у різні часи недовіру та немилість київських князів, на чиїх землях знаходилась обитель, усмирялись князі — здіймали голови вороги. Через Київ проходили половецькі полчища, татарські орди, турецькі загони, князі і воєводи покидали зруйновану столицю, влада гетьманів переходила то до польських королів, то  до московських царів і лише корона Пречистої сяяла в очах вірних обітованим миром і благами Небесного Царства.

І після кожної руїни повставала і відроджувалась Києво-Печерська Лавра, дзвеніла благовістом, закликаючи до святої прощі тисячі і тисячі православних з усіх кінців Святої Русі. І навіть у часи атеїзму, коли в монастирських келіях та храмах розташовувались музеї та установи, люди поклонялись святині, під час екскурсій у печери, не зважаючи на заборону екскурсоводів хреститись та цілувати мощі, багато хто творив потаємну молитву, яку чули тільки преподобні отці Печерські і Богородиця. І вони  умолили Господа — саме з повернення Церкві Ближніх та Дальніх печер у 1988 році почалось відродження православ’я на нашій землі.

Південно-східним форпостом Православної Церкви стали святі гори з монастирем над Дінцем у Слобідському краю, які згадуються в грамотах з 1526 року. Народне передання пов’язує крейдяні печери в горі і печерний храм на честь преподобних Антонія та Феодосія Печерських із самою Києво-Печерською Лаврою — начебто через таємний хід звідси до Києва сповіщали про наступ половецьких чи татарських військ. Єдиний Бог знає, хто заснував цей храм, хто правив у ньому, нам же відомі тільки імена багатьох наступників, які теж усамітнювались у святих горах, тікаючи уже не стільки від неприятеля, як від спокус і гріховних звичаїв бурхливого житейського виру. 1620 року московський цар Михаїл Феодорович жалував ігумену Святогірського монастиря з братією щорічно по 12 чвертей жита кожному , по 12 чвертей вівса і по 10 рублів грошима. З цього бачимо, яке спустошення було в монастирі після татарських набігів, разом з тим очевидним є і те, яке важливе місце в регіоні займала обитель.

З часів свого заснування Святогірський монастир жив своїми трудами, головним джерелом доходів був перевіз через річку Північний Донець —  єдина переправа у цьому краї.  Нею  користувались не тільки мисливці, торгівці та солевари, а й посли іноземних держав, від чого дорога до монастиря стала називатися «Посольський шлях». Але ласкаво приймала обитель не тільки заморських гостей, вона була богадільнею, де знаходили собі притулок поранені, полонені-втікачі і прочани. Траплялось, що навіть злодії і каторжани приходили сюди на покаяння і залишались в монастирі назавжди. 1637 року замість втраченої Успенської церкви було викопано печерну, яка також не збереглась, тому 1708 року в монастирі було збудовано новий кам’яний собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці, в пам’ять перших іноків печерського монастиря, які заснували тут обитель, і на знак вдячності до Богородиці за всі Її благодіяння та милості до всіх, кого привів Господь сюди рятувати душу. За Катерини монастир було закрито, а храми передано приходам, 1844 року обитель відроджено, але через 80 років більшовики знову закрили її, створивши тут Будинок відпочинку для трудящих Донбасу.

1992 року знову було відкрито Святогірську обитель і найпершим їй було передано соборний храм Успіння Пресвятої Богородиці, а 2004 року Священний Синод Української Православної Церкви присвоїв Святогірському Свято-Успенському монастирю статус Лаври.

Три Свято-Успенські Лаври на українській землі — три перлини в короні Небесної Цариці.  Нехай же ніяка слава земних правителів не затьмарить  у наших очах святого сяйва духовних вічних благ, нехай же укріпить нас батьківська віра і надихає на щоденні труди і молитви, а в серцях наших небесним благовістям пломеніє обітування Божої Матері: «Аз есмь с вами и никтоже на вы!»

З престольним святом, дорогі брати і сестри!

Ієромонах Пафнутій (Мусієнко)
Фото Дмитрия Минишева

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.


Редакция сайта www.lavra.ua

Еженедельная рассылка только важных обновлений
Новости, расписание, новое в разделах сайта

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: