{multithumb}
Немов біла чайка над сивою дніпровою хвилею височіє на самім краю крутих лаврських гір Аннозачатіївська церква. Далі можна тільки злетіти — а що не дано нікому, окрім вільних птахів, здійматись на крилах над неозорими просторами «подалі від світу» — не одне покоління лаврських ченців, затворившись у глибоких печерах під церквою, злітали молитвою до Бога, покинувши далеко внизу житейські клопоти та турботи, які відразу тьмяніли і губились, тільки-но чернець запалював свічку перед святим образом.

Попри те, що саме це місце на Дальніх печерах є найобжитішим в усій Лаврі і власне звідси починалось чернече життя на святих київських горах, —Аннозачатіївський храм відносно молодий, його збудовано 1679 року коштом Олександра Новицького, городянина, який проживав неподалік від Лаври. Спочатку храм вінчали три бані, серед яких середня була значно вищою, — Аннозачатіївська церква мала цілком типовий на той час бароковий вигляд.  1760 року храм дещо перебудували, залишивши тільки середню баню, і пробили з церковного притвору крутий спуск прямо до Дальніх печер, що на довгі століття стане для прочан головним входом до них і до святих мощей преподобних отців, котрі там спочивають. 1823 року храм утеплили, щоб можна було проводити богослужіння взимку, а 1881 року Аннозачатіївську церкву прикрасив новий дубовий іконостас, який пережив майбутню революцію, повоєнні роки занепаду і зберігся донині. А через 10 років храм пережив останню реконструкцію — через виявлені деформації в стінах довелось перебудувати дах, демонтувати баню і трохи ближче до вівтарної частини влаштувати  нову, шатроподібну, яка і донині увінчує храм.

Наступна масштабна реконструкція храму вже відбувалась на початку XXI століття — коли 1988 року Лавру було передано віруючим, саме в Аннозачатіївському храмі відбувались регулярні богослужіння і не було можливості відразу провести капітальний ремонт та відновити настінні розписи. Тепер храм вражає і відреставрованим іконостасом з прекрасними іконами, і академічним щедро орнаментованим іконописом. Проте головним скарбом  Аннозачатіївської церкви є святині, до яких звертається з молитвою і братія монастиря, і численні прихожани. Серед них — ікона святих праведних богоотців  Іоакима та Анни з часточкою святих мощей святої праведної Анни. До батьків Пресвятої Богородиці найчастіше звертаються подружні пари, які просять у Бога про народження дитини, а також про те, щоб Господь дав їхнім дітям страху Божого та поваги до старших. Зліва та справа від центрального аналою між вікнами у різьблених дерев’яних кіотах знаходяться Іверська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці та чудотворна ікона святителя Миколая з часточкою його святих мощей. Ікони було написано в першій половині XVIII століття для храму Миколая Доброго на Подолі. У 30–их роках XX століття храм було зруйновано, а ікони довгий час перебували в сім’ї настоятеля священномученика Олександра Глаголєва та його сина ієрея Олексія Глаголєва, доки з відкриттям Лаври древні святині не було передано в Печерську обитель.

Наприкінці 2008 року Блаженніший Митрополит Володимир освятив Аннозачатіївський храм після тривалої реконструкції. Сьогодні в храмі звершується Божественна літургія в неділю та святкові дні, читається монашеське правило, влітку служаться вечірні богослужіння , полунощниця та  Літургія. Місце молитви перших печерських іноків знову запалало духовним пломенем, а для багатьох лаврських прихожан та прочан саме Аннозачатіївський храм став початком знайомства із Києво-Печерською Лаврою. Географічно храм знаходиться у найвіддаленішому куточку монастиря, але власне звідси починалась Лавра, і власне з предивного зачаття давно вже немолодими Іоакимом та Анною Пресвятої Богородиці відкрилось перед людством святе служіння Богородиці Марії, Небесної Ігумені та Покровительки нашої святої Лаври. І кожного з нас.

Ієромонах Пафнутій (Мусієнко)