Архієпископ Вишгородський Павел, Намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, виступив з лекцією перед вихованцями Українського фізико-математичного ліцею КНУ ім. Т. Шевченка.

Шановний Олеже Миколайовичу, дорогі викладачі, діти, браття і сестри! Сьогодні в першу чергу я складаю щиру подяку Богу за Його велику милість, за те, що Він дав нам з вами можливість зустрітись, тому що кожна зустріч, кожний шлях, які ведуть до Бога, благословенні.

У радянські часи на екрани вийшов фільм «Покаяння» грузинського кінорежисера Тенгіза Абуладзе. Наприкінці кінофільму головна героїня запитує: «Навіщо дорога, якщо вона не веде до храму?» Дійсно, людина народжується на світ за волею Божою, але якщо вона не намагається жити за заповідями Господніми, то ця людина марно тут проживає, і, бажаємо ми чи ні, прийде час, і доведеться зустрітися з Богом.

Сьогодні я хотів би почати розмову з вами і почути від вас те, що найбільше вас цікавить, оскільки є багато питань, про які можна говорити і нам на це не вистачило б життя. Іоанн Золотоуст каже: «Віра в Бога, життя в Церкві – це криниця, в якій немає дна, і скільки б ми не черпали, вода постійно прибуватиме».

За підрахунками Біблії, ми проживаємо восьме тисячоліття, відколи існує суспільство, існує людство, проте, на жаль, для вчених мільйон років туди, мільйон років сюди – це не важливо. Але не забуваймо, що літочислення починається від створення Адама та Єви. Христос, прийшовши у світ, приніс нове вчення, нову культуру, та, як сказав філософ Іосиф Флавій, із пришестям у світ Христа це повинно було статися, бо світ потонув у гріхах і темряві й потрібно було народитися Боголюдині, що й звершилося. Щоб зрозуміти, для чого народився Христос, треба переглянути сторінки великої книги, яка складається з 77 книг, − Біблії.

Людина була створена красивою, розумною, завжди мала спілкування з Богом. Ви відкриваєте перші сторінки, де написано, що Бог спілкувався з людиною. Але ворог людського спасіння − диявол, який відпав від Бога, а колись був першим архангелом-благовісником, учасником творіння видимого й невидимого світів, возгордився, як пише «Буття», і сказав, що поставить престол і буде яко Всевишній. З того часу він відпав від Бога, тому що спротивився гордістю своєю. Ніколи творіння не може бути вищим за Творця, ніколи син, як би він не намагався та яким би не був розумним, не буде сильнішим за батька, тому що походить від нього.

Сталося так, що Господь наклав прокляття на змія, а разом з тим Адам та Єва отримали гідний присуд за непослух:  «…Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох і до пороху вернешся». Але, випроваджуючи з раю Адама та Єву, Господь сказав, що є надія, про що пише нам пророк Ісая: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому Еммануїл». Ми нині проходимо якраз ті дні, коли Церква готує кожну людину до великої історичної події – народження Ісуса Христа, Який змінив світ, приніс цивілізацію,  перетворив прокляття на милість, злобу на любов.

Сьогодні, на превеликий жаль, людство далі й далі відходить від Бога, тому що нинішня цивілізація відводить людей від істини. Тепер немає чудових фільмів, які колись були, ніхто не читає жодних книг, дітей вчать, що не потрібно слухатись батьків, учителів. Це все, дорогі браття і сестри, насторожує, бо якщо ми порушуємо заповіді Господні, які Господь дав Мойсею, то ми обов’язково отримаємо по справам нашим. Коли Господа запитали, як молитись, Він навчив, прорікши одну з найцінніших молитов – «Отче наш», в якій сказано: «…и остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим…»

Дорогі браття і сестри, ви є представниками молодого покоління й багато чого не можете зрозуміти із сьогодення: що діється взагалі навколо, що таке послух батькам, як ми повинні вчитися і любити своїх учителів. З цього приводу апостол Павел каже: «Поминайте наставників ваших, тому що вони турбуються про ваші душі».

Перебуваючи сьогодні далеко від рідного дому, ви бачите директора, учителів, вихователів, які піклуються, щоб ви стали людьми. Батьки не зможуть вам цього дати, вони дали вам життя, наставили, щоб ви були розумними, здоровими, щасливими, а ці люди роблять вас талановитими, у ваші душі і серця вливають мудрість. Але не забувайте, що мудрість цього світу буває лукавою, треба бути дуже обережним, щоб не спіткнутися в житті. Тому Церква й закликає, щоб ми завжди турбувалися не тільки про земне,  а й пам’ятали про свою душу, за яку була пролита дорогоцінна Кров Господа.

Коли ми відкриваємо книги Нового Завіту, написані чотирма євангелістами, в яких розповідається про земне життя Ісуса Христа, а також про Його страждання, ми запитуємо себе, чому і за що Він страждав? Відповідь є: Ісус Христос не шукав слави, а прийняв хрест страждань для того, щоб нас з вами спасти, щоб примирити нас із Богом-Отцем. Він звільнив нас від наших гріхів і вселив до благословенного Богом раю, який чекає кожну хрещену людину.

Перед вами поставлені цілі та завдання допомогти суспільству своїми науковими працями, бути добрими християнами, а навіть якщо хтось не вірить у Христа – бути просто людиною по совісті. Апостол Павел каже, що  Господь буде судити і по совісті, і по заповідям. Ті, хто не прийняли Христа, не мають жодної надії на те, щоб отримати радість Царства Небесного, але вони будуть помилувані, а їх душі перебуватимуть в місцях, де немає Христа. Коли ми не приймаємо, наприклад, уставу вашого учбового закладу, ми не можемо в ньому навчатись, тому що тут ми ніхто. Так само і християнин повинен про це пам’ятати, і кожна народжена людина. 

Мені сьогодні дуже приємно спілкуватися з вами, тому що я чув багато про ваш заклад від викладачів, які приходять до Лаври. Мені приємно спілкуватися з Олегом Миколайовичем, який за роки навчання, без сумніву, став для вас батьком. Я хотів би якраз нагадати п’яту заповідь Закону Божого: «Шануй свого батька та матір, і буде тобі благо, і будеш довголітній на землі». Ця заповідь розкриває нам розуміння того, що не тільки батьки, які нас народили по плоті, не тільки наші хрещені батьки, які приносили нас, немовлят, до Христа і давали перед Ним обітницю, а й будь-яка старша за віком  людина є для нас батьком і матір’ю, а будь-хто менший – братом і сестрою. Ми повинні бачити в людині образ Христа, а не ворога чи людини, яка хоче нам зла. Людина часто сама собі робить зло, налаштовує проти себе не тільки людей, а й увесь світ. Ми сьогодні бачимо як сплюндровується природа, порушується екологія та інші суспільні системи, і природа нам за це мститься, про що каже Сам Господь, що через людські гріхи «все створіння зітхає і мучиться». Тому сьогодні, браття і сестри, ми повинні замислитись над кожною заповіддю: «не прелюби сотвори», тобто не насміхайся над тими таїнствами, які встановила Церква, – шлюбу, любові та стосунків чоловіка й жінки, дівчини і хлопця; «не укради», «не вбивай», «не обманюй» та «не лжесвідчи на свого ближнього». Заповіді ніхто не відміняв, і впродовж більш ніж 7500 років вони залишаються незмінними.

А тепер я хотів би зробити невеликий екскурс в історію Української Православної Церкви, яка бере свій початок з часів святого рівноапостольного князя Володимира і нині є релігією державною. Свята Київська Русь була просвітлена проповіддю апостола Андрія Первозванного, який проповідував і, можливо, проходив цими місцями, де ми з вами перебуваємо, – на київських горах. Він навчив людей віри Христової, та вже в 325 році з наших країв, з Криму, на Першому Вселенському Соборі було сім єпископів. Є перші мученики, які постраждали на наших землях, – учень апостола Петра був убитий у Криму (глава священномученика Климента, яка мироточить, знаходиться до сьогодні в Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври). Пізніше християнство розвивалося, і коли свята рівноапостольна княгиня Ольга, яку імператор назвав наймудрішою з усіх жінок, прийняла хрещення в Константинополі (нині –  Стамбул), вона хотіла, щоб її народ, який вона любила, також був просвічений ученням Христовим. Київський князь Володимир, коли вийшов з купелі (він до цього був сліпий, а прийнявши хрещення, прозрів), сказав, що хоче, аби і його народу відкрилися очі не тільки тілесні, а й духовні. Тяжкі були часи для Київської Русі: монголо-татарське іго, польська шляхта руйнували і знищували святині, але  віру ніхто не зміг у людей відібрати, бо це дар Божий, який об’єднує вірних, з яких складається Церква, і дається він не просто так, а посилається тим, хто докладає зусиль.

У 1989 р. з’явилася так звана автокефальна церква, а потім у 1992 р. стався філаретівський розкол і між віруючими людьми посіялося непорозуміння. Люди розділились на так звані патріархати, яких насправді немає – це тільки пусті назви, а в дійсності є лише Канонічна Українська Православна Церква. Усе те, що само по собі з’являється навколо Церкви, є неправдивим, тому й називаються вони самосвятами, розкольниками та ін. В їх об’єднаннях немає благодаті, а це означає, що завершувані ними Таїнства, хоч і подібні за формою, але Духа Святого в них немає, тому вони не дійсні.

Канонічну Церкву сьогодні очолює Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, під управлінням якого знаходяться 44 єпархій, більше 64 єпископів, 200 монастирів (95 – чоловічих, 105 – жіночих). У жіночих монастирях проживає більше 6000 монахинь, у чоловічих – 1995 монахів. Я володію цими даними, оскільки очолюю Синодальну комісію у справах монастирів. Українська Православна Церква нараховує 12 000 приходів, має дві Духовні академії, сім семінарій і  п’ятнадцять духовних училищ, що несуть людям богословські знання і готують пастирів, які з церковних амвонів навчатимуть паству основам віри і розумінню того, що поза Церквою немає спасіння.

Дякуючи Христову вченню, змінилося наше суспільство, за яку б справу ви не бралися, куди б ви не поглянули – скрізь у витоків тієї чи іншої науки стоять монахи. Перший, хто залишив писемну пам’ятку, – Нестор Літописець, перший, хто написав ікони, – Аліпій Іконописець, перший, хто виготовляв ліки,  – Агапіт, лікар Печерський. У наш час, як ви знаєте, відомим лікарем був святитель Лука Войно-Ясенецький. Перед висотою його наукових праць схиляються всі, хто сьогодні вивчає гнійну хірургію. Ще в 60-х роках минулого століття він вніс у цей медичний підрозділ багато термінів, якими в усьому світі користуються дотепер. Так само Олександр Шалімов, будучи світилом медицини, постійно приходив на богослужіння, жив життям Церкви. Є багато достойних прикладів, коли люди різних професій поєднували громадську діяльність із постійним зростанням у вірі та ставали священнослужителями і навіть єпископами.

Я хотів би, щоб ви, дорогі діти, завжди приносили батькам радість. З Біблійної історії ми знаємо, що Господь, благословляючи дітей, сказав: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким». Усі видатні особистості, які своїм талантом, даним їм від Бога, досягли вершин науки, ніколи в житті не відкидали віри в Бога, а навпаки, намагалися з духовного надбання християнства брати все необхідне для своїх наукових досліджень, поєднувати в роботі віру та науку. Тільки XX ст. стало віком гоніння на Церкву та переслідування тих людей, які дійсно служили Богу і людям.

Нині життя тяжке, але кожний може змінити його. Коли до Василія Великого, який жив у IV ст., звернулися люди і під час розмови спитали його, як загасити пекельний вогонь, святитель відповів: «Своїми сльозами, своїм благочестивим життям ти загаси ділянку вогню, яку сам собі приготував у первородному гріху. І коли кожний буде це робити, ти побачиш чисте поле без будь-яких перешкод для свого спасіння».

Наша держава має гідно представляти себе у світі, але, проїхавши, напевно, половину світу, можу сказати – ніхто не знає про Україну, а знають тільки, що є Росія і колишній Радянський Союз. Українців навіть називають росіянами. Таке міркування поширене сьогодні. Скрізь показують досягнення діячів науки сусідньої держави, але і з цього ліцею, як мені розповідав Олег Миколайович, вийшло багато обдарованих людей, і з Національного університету та інших учбових закладів України, у тому числі з Київської духовної академії та семінарії, вийшло багато вчених, богословів і людей, знаних у всьому світі. Ми бачимо, що досягають поставленої мети тільки ті, хто докладає до цього зусиль.

Я сьогодні дуже вдячний Вам, Олеже Миколайовичу, що Ви запросили мене відвідати Ваш навчальний заклад і зустрітися з його вихованцями. Хочу нагадати, що зараз триває Різдвяний піст, який дає людині духовні й тілесні сили. Сподіваюся, ви сьогодні переконалися в тому, що віра в Бога, яку раніше відкидали і називали «опіумом для народу», нині має неабияку силу для морального зміцнення суспільства. Але і нинішні умови існування Церкви, а також її відносини з державою потребують удосконалення. На сьогодні деякі державні структури і різні шарлатани намагаються збити людей з істинного шляху, а я хочу нагадати вам, що тільки постом і молитвою, як сказав Господь, ви можете досягнути тієї висоти, яка потрібна людині.

Для духовного зростання немає жодних обмежень. Чим більше людина собою займається, тим більше істин їй відкриває Господь. Часто можна почути, що люди не розуміють церковнослов’янської мови, але скажіть мені, будь ласка, хто знав з народження французьку, англійську, німецьку мови чи навіть свою рідну? Для чого потрібно докладати зусиль, шукати вчителів, ходити на уроки, якщо своєї рідної мови, яка була впродовж 1500 років, люди не знають? Церковнослов’янська мова, так само, як  і старогрецька, старогрузинська, є єдиною мовою, якою спілкуються тільки  з Богом, – мовою молитви, якою не можна жартувати, вести непристойні розмови, і разом з тим нею можна спілкуватися. Підтвердженням цьому є записи в старовинних книгах і фільми про середні віки. Церковнослов’янська мова з часом оновлювалася, з’являлися нові слова, але для того, щоб їх знати, треба молитися, жити за тими заповідями, про які говорить Господь, і тільки тоді ми зможемо чогось досягнути.

Я хотів би ще зупинитися на шкідливій звичці тютюнопаління. Дуже неприємно, коли майбутня мама, через яку має продовжитися рід, ставить під загрозу своє здоров’я, а також здоров’я своїх нащадків до сьомого покоління – це тяжкий гріх. Саме куриво не є гріхом, а нестримна пристрасть до цього, залежність, до якої людина прикипає і ніхто нічим вже не може цьому зарадити, перепоною не є навіть сім’я, ані ближні, ані діти, які страждають від наслідків куріння своїх батьків. Тому, дорогі браття і сестри, якщо хтось має таку ваду, пам’ятайте, що це великий і тяжкий гріх. Бог не створив димаря, через який би виходив з людини дим, тому пам’ятайте, що ця пристрасть – від диявола і вона є ворожнечею з Богом.

На превеликий жаль, людство сьогодні знищує себе й іншою гріховною пристрастю – наркоманією. Це смертний гріх, видимий порок душі. Людина, яка піддається наркоманії, вбиває себе і прирівнюється до самовбивці. Ми не звертаємо на це особливої уваги, можливо, це когось не стосується, але в тих сім’ях, в яких діти або батьки прилучилися до наркотиків, – справжнє лихо, яке стає їхньою трагедією і трагедією суспільства. Догоджаючи плоті, люди забувають про нащадків, а для кожної сім’ї найдорожчими є діти – майбутнє людства. Тому, дорогі браття і сестри, ви повинні про це пам’ятати. Ця сумнівна і короткочасна втіха приносить не радість, а тільки біль і страждання. Мені доводилось бути в наркологічних відділеннях, куди звертаються молоді люди, які просять допомогти вирватися із цієї прірви. Я запитував, хто чи що змусило їх зловживати наркотичними речовинами? Відповіддю було бездумне життя, вплив друзів і негідне середовище. От наслідки: гниють руки, ноги, очі та внутрішні органи, одразу починається запалення легенів.

Були такі випадки, коли доводилось закривати залежних від наркотиків людей у кімнатах, щоб позбавити їх цієї страшної звички. У мене в монастирі є кілька людей, які в минулому цим займалися, але вони захотіли змінити своє життя. Було таке, що півроку ці люди боялися вийти з келії, щоб знову не піддатися спокусі. Коли я з ними бачився, вони казали: «Владико, Ви не можете увити, який біль тіла і страждання душі ми переживаємо».

Хочемо чи не хочемо, ми народжуємося на землі, а потім йдемо у вічність, і за цей проміжок часу, який даний нам Богом для тимчасового земного життя, ми маємо підготувати себе для наслідування Царства Небесного. Зрозуміло, що будь-яка гріховна слабкість є цьому перепоною.

Я ще раз і ще раз закликаю на вас Боже благословення. Ви – майбутнє держави, майбутнє суспільства, я вірю і сподіваюся, що цей ліцей і надалі продовжуватиме свої добрі традиції, щоб дати нову славу науці, новий поштовх культурі, нові технології для покращення людського життя. Нині, коли наближаються політичні баталії, від кандидатів на найвищі державні посади ми чуємо обіцянки, як і якими методами можна змінити наше життя. Але на що можна сподіватися, коли вочевидь немає високих умів, а все зводиться лише до побутової лайки. На жаль, сьогодні великі люди змушені йти у світи батрачити. Коли я зустрічався з співвітчизниками в Італії, у Канаді, я бачив, як вони плачуть за батьківщиною, але в пошуках куска хліба повинні були залишити роботу, родину та рідний край. Тому дякуйте Богові за ці щасливі роки свого навчання, дякуйте вчителям, які замінюють вам батьків і дають все необхідне для того, щоб ви зростали справжніми громадянами. Шануйте їх, бо прийде час і ви з приємністю будете згадувати їх батьківське піклування про вас. Сьогодні ви, можливо, думаєте, який поганий викладач хімії, фізики… Ми це вже пройшли. У мій час до семінарії ти  мав відслужити в армії, а тоді подавати документи для вступу. Я пам’ятаю, коли в семінарії викладав Владика Феодосій з Харківського університету. Нас було 35 хлопців і він ставився до нас дуже суворо. Ми бешкетували, як ви тепер, а потім вбігли до класу, а він прийшов, поклав журнал на парту, постояв мовчки хвилини дві, поки всі затихнуть в очікуванні екзекуції, і каже: «Братія, братія, невже вам не хочеться спокою?! Настане час, коли будете шукати п’ятий кут у хаті». Я сьогодні дожив до того часу, коли хотілося б мати п’ятий кут у хаті, але його немає, доводиться його шукати, тому що багато людей приходить з різними питаннями, та особливо важко, коли усвідомлюєш, що не завжди можеш усе вирішити.

Я бажаю вам, дорогі браття і сестри, допомоги Божої в усіх ваших справах. Якщо комусь не сподобалась наша бесіда, прошу вибачити мене. Не судіть суворо. Боже благословення нехай завжди перебуває з вами!  

По закінченні лекції всі бажаючі мали можливість поставити Архієпископу Павлу запитання.

Владыко, как Вы относитесь к тому, что мы пребываем на земле, чтобы пройти испытания, потом пройти мытарства, после чего наши души определят в Рай или ад?

А.П.: Конечно, я верю в это. Если бы не верил, тщетна была бы моя жизнь. Мы проходим не испытания Божии, а то, что заслужили по грехам, которые совершаем в своей жизни. Очень хорошо об этом сказано в житии Марии Египетской. Она провела свою молодость в грехах, а покаявшись и живя в Египетской пустыне, семнадцать лет боролась с одними только мыслями. Другие тридцать лет она переносила трудности, холод и голод, питаясь кореньями и росой с камней, потому что в пустыне воды не было. И тогда она почувствовала блаженство.

Когда человек искупает свои грехи, Господь дает ему право выбора. Единственная свобода – это свобода в Боге. Наши законы такие: вот вы идете на урок, учительница задает задание, и если не выучишь, получишь двойку, то есть, тут же ты получишь воздаяние. А Господь дает человеку свободу. Он сказал: «Если хочешь войти в жизнь вечную, соблюди заповеди: не убивай; не прелюбодействуй; не кради; не лжесвидетельствуй; почитай отца и мать; и: люби ближнего твоего, как самого себя». Возмездие мы получаем только за свои грехи.

Господь дает человеку свободу. Почему крестят младенцев, если они не могут сделать за себя выбор?

А.П.: Младенцев крестят, потому что они рождаются с первородным грехом, который передается от родителей. И только для того, чтобы искоренить первородный грех, нужно, как сказал Господь, утопить его в реках Иордана, в котором Он Сам, хотя и был безгрешен, принял Крещение.

Скажите, пожалуйста, родители желают своим детям зла? Нет. Сотник, у которого умерла дочь, услышав, что есть путь, ведущий ко спасению, поверил и призвал на помощь Господа, Который по вере сотника воскресил его дочь. Поэтому крещение младенца − это выбор родителей при участии восприемников, которые поручаются перед Богом за веру ребенка, воспринятого ими от купели Крещения.

Душа по природе христианка. Бог сказал: «Сотворим человека по образу Нашему и по подобию Нашему…» Родители крестят ребенка, дают ему ту божественную благодать и силу, «дыхание жизни», которое Господь дунул до грехопадения в Адама и Еву. Но, к сожалению, в грехопадении человек по своему упрямству теряет эту силу и благодать, склоняясь ко греху и избирая путь Адама и Евы.

Говорят, что Бог нас любит и всегда даст нам прощение. Почему тогда в Слове Божием можно найти много сцен насилия, например, в Евангелии от Матфея сказано: «…если правый глаз твой соблазняет тебя, вырви его… и если правая твоя рука соблазняет тебя, отсеки ее…»?

А.П.: Я благодарю Вас за вопрос. Это сказано не в буквальном смысле, а в переносном, чтоб мы немного думали. Если твоя рука любит воровать, то отсеки ее, чтобы она больше не протягивалась к тому, что тебя соблазняет. Но это не значит, что нужно на самом деле отсечь руку или вырвать глаз. Это значит, что нужно искоренять свои страсти.

Если в Ветхом Завете человек ударил человека, тот должен был также ударить его, но в Новом Завете – если тебя ударили в правую щеку, подставь левую. На таких образных примерах мы должны научиться беречь свои души от греха. Например, ты хочешь пойти сделать какой-то поступок, зная, что причинишь этим ближнему зло, представь, что ты как бы без ноги; а если ты хочешь что-то сделать рукой, то представь, что ты без руки, чтобы таким образом, сохранив душу от греха, избежать огня и муки вечной.

В Україні нараховується тридцять дві тисячі релігійних організацій.  Як ви ставитесь до того, що з кожним роком їх чисельність зростає?

А.П.: Сьогодні, на жаль, кожна людина – це «релігійна організація». Православна Церква ставиться до цього з болем. Апостол Павел у Посланні до Ефесян каже: «Один Господь, одна віра, одне хрещення». Отці Першого і Другого Вселенських Соборів утвердили Символ віри, в якому викладені основні істини християнської віри. Ми читаємо: «…Во Едину Святую, Соборную и Апостольскую Церковь…» Шляхів до Бога багато, та не всі ведуть до Нього, але віра одна, Церква одна, так, як один Бог.

Мы празднуем воскресенье, откладываем все дела, а там, где ходил Бог, неделя начинается с воскресенья, а седьмой день – суббота.  Почему мы празднуем в воскресенье, а не в субботу?

А.П.: Четвертая заповедь Закона Божия гласит: «…шесть дней работай и делай всякие дела твои, а день седьмый – суббота Господу, Богу твоему…»  Поэтому у евреев седьмой день была суббота, день покоя. Но мы читаем в Евангелии от Матфея, Марка, Луки, Иоанна: «Во едину же от суббот», то есть в первый день после субботы воскрес Иисус Христос. У христиан нет первого, седьмого дня, как у иудеев. У нас есть дни, которые начинаются с малой Пасхи, то есть воскресенья. Евреи, как вы знаете, не приняли Христа, они до сегодняшнего дня ждут Мессию, и лишь немногие знали, что Иисус Христос есть Мессия, как апостол Филипп говорил своему брату, что он нашел Христа, о Котором говорил Моисей.

Я уже 40 раз был в Иерусалиме и могу сказать, что там до сегодняшнего дня многие принимают Таинство Крещения в старости, потому что, если евреи узнают, что ты христианин, тебя оставят без работы, не пустят в Синагогу и ты будешь всеми презрен. В лучшем случае тебя могут отправить к праотцам, как это совершается в мусульманском и еврейском обществе. А мы, христиане, празднуем торжество добра над грехом, то есть Воскресение Христово. Это первый день исторической жизни.

Почему мы не празднуем вместе с евреями? Христос воскрес в еврейскую Пасху? Апостолы в 51 году собрались и установили, что не подобает новое вино наливать в старые мехи и что не положено вместе с евреями, людьми, которые не признали Христа и распяли Его, праздновать Пасху. Потому, начиная с 51 года, согласно апостольским постановлениям Пасха празднуется по лунному календарю, в первое воскресенье после полнолуния, то есть после еврейской Пасхи. У нас нет ничего общего с евреями: они остались на ветхозаветной линии, а мы вместе с Христом перешли в новозаветную жизнь и стали новой тварью во Христе, как поется в Пасхальном каноне.

Соблюдение заповедей и почитание Бога в жизни человека занимает много времени?

А.П.: У человека нет ни одной минуты, – говорит Иоанн Дамаскин, – чтобы он не пребывал в труде. Богомыслие и молитва – это тяжелый труд. Кому-то интереснее пойти погулять куда-нибудь, нежели постоять и помолиться час-полтора в храме. Бывает и так: некоторые приходят в храм и отвлекаются от молитвы. Могу сказать на своем опыте, что бывают такие минуты, когда во время службы одолевают пусть даже добрые мысли, например, сделать нечто хорошее, но глядишь, служба пролетела, а ты, увы, не молился.

Так же и у вас – если ты не будешь внимательным на уроке, знания пройдут мимо тебя и, в итоге, схлопочешь двойку. А Господь, если ты невнимателен, дает тебе еще один раз задуматься и над упущенными возможностями, и над своей жизнью.

Сейчас вы, братья и сестры,  возможно, стесняетесь прийти в храм, потому что не знаете, как принято себя вести в доме Божием, но со временем вы все равно туда придете, и будете постигать науку веры. Не важно, какой рукой ставить свечу, лишь бы вы молились и от всего сердца желали поставить ее.

Молитесь! На жизненном пути у вас будут многие испытания, диавол будет строить козни, подстерегать ваши души, и вы тогда будете вспоминать и священника, и преподавателей, и родителей. Блаженнейший Митрополит Владимир в свое время написал стихи, которые были положены на песню. Там есть такие строки:

«Слово «мама» − дорогое. Мамой нужно дорожить.
С ее лаской и заботой легче нам на свете жить.
Когда было в жизни трудно, вспоминаю те слова,
что мне мама говорила, как была еще жива…»

Поэтому, дорогие дети, дорожите каждым мигом своей жизни, дорожите родителями, дружбой, чаще общайтесь друг с другом и помните, что двери храма открыты для вас всегда. Бог вам в помощь.

Над текстом работали: А. Данилевский, А. Ильина