Карта сайта

Официальный сайт

home
На главную
 
Виртуальный тур Виртуальный тур
Прямая трансляция богослужений Прямая трансляция богослужений
Телестудия Телестудия
Звукостудия Звукостудия
Паломнический отдел Паломнический отдел
Дом паломника Дом паломника
Библиотека Библиотека
Мастерские Мастерские
Церковная лавка Церковная лавка

08.12.2016 г.

Поздравление Священноархимандриту Лавры в день годовщины архиерейской хиротонии Его Блаженства
 

03.12.2016 г.

Слово митрополита Павла к празднику Введения во храм Пресвятой Богородицы (видео)
 

30.11.2016 г.

Наместник Лавры: «Чем дальше от Христа, тем страшнее жизнь…»
 

27.11.2016 г.

Слово Наместника Лавры к Рождественскому посту (видео)
 

27.11.2016 г.

Рождественский пост: время стать лучше
 

20.11.2016 г.

Слово архимандрита Илариона к празднику Собора Архистратига Михаила
 
Підсумки року: інтерв’ю з намісником Лаври архієпископом Павлом про взаємовідносини Церкви та влади, монастиря та заповідника, а також висвітлення церковного життя у ЗМІ Версия для печати
31.12.2010 г.

 

2010 рік став визначальним у багатьох аспектах церковного та державного життя: обрання нового Президента України Віктора Януковича, 75-річний ювілей Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України Володимира, призначення новим Генеральним директором Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марини Громової. Ці події жваво обговорювалися у телевізійних та друкованих засобах масової інформації, але висвітлювалися не завжди адекватно. З проханням розказати про досягнення року, що минув, і дати настанови, як людині орієнтуватися у вирі сучасного життя, ми звернулися до намісника Святої Успенської Києво-Печерської Лаври архієпископа Вишгородського Павла.

lavra.ua— Ваше Високопреосвященство, розкажіть, будь ласка, про нинішній етап у взаємовідносинах між Церквою та владою. Якою є їх динаміка з часу президентських виборів?

— Божою милістю, за цієї влади життя Церкви стало спокійнішим: немає захоплень храмів, зникли непорозуміння між віруючими різних християнських напрямків, припинилося шельмування  представниками вищої влади людей, які мають свою чітку позицію у питанні церковної приналежності, як це було майже рік тому. Тепер хто до якої церкви хоче ходити, той туди і ходить, і хто як хоче, так і молиться.

Я не можу говорити за всю Україну, але у місті Києві і в економічному напрямку, і з питань духовності відбувся розвиток у кращу сторону. Мені доводилося зустрічатися із головою Київської державної міської адміністрації Олександром Поповим. Ми мали розмову, яка торкалась не тільки церковних питань, але й інших галузей суспільного життя, і я можу із упевненістю сказати, що у міської влади є гарні думки і плани щодо розвитку Києва. Навіть на дорогах розпочалися ремонтні роботи. Влада стала опікуватися киянами.

— Владико, на сьогодні є актуальним питання депутатської діяльності священнослужителів. Розкажіть, якими питаннями займаєтесь Ви як депутат Київради?

— Хочу зазначити, що до мене люди звертаються не як до депутата, а як до намісника Києво-Печерської Лаври, священнослужителя. Тому доводиться вирішувати питання з усіх напрямків життя. На початку 2000-х років, коли були гоніння, особливо у західних регіонах, люди просили мене захистити Церкву від філаретівських захватів, і тоді я балотувався до Волинської обласної ради. У Київську обласну раду я пішов, щоб допомогти людям вирішити деякі церковні питання. Говорячи про це сьогодні, я не можу розділяти, що там були, наприклад, люди із Руху, із БЮТу… Мені завжди зустрічалися хороші люди, з якими я знаходив спільну мову і ми вирішували наболілі проблеми. Якщо мене просили допомогти лікарні чи дитячому садочку, у мене це, Божою милістю, завжди виходило. Коли я балотувався у Київраду, були питання виділення землі для будівництва кафедрального собору, відстоювання Києво-Печерської Лаври. 

Зараз у Київраді я працюю в комісії з питань охорони здоров’я та соціального захисту. Останнім часом до мене часто зверталося керівництво міських та районних лікарень. Найбільше співпрацювали із Київськими міськими клінічними лікарнями №8 та №12, коли вони перебували у скрутному, дуже скрутному, становищі.  Їм не давали навіть спирту і не було можливості робити хворим ін’єкції, тоді я допомагав чим міг. Дякувати Богові, у мене є духовні чада, які на моє прохання забезпечували лікарні тим, що необхідно у першу чергу для підтримки людей, які знаходяться там на лікуванні. Доводилось крупи роздавати та інші продукти харчування.

— Владико, як часто Ви берете участь у засіданнях комісії?

— Я взагалі у Київраді буваю дуже рідко. Знаєте, що мені не подобається – якщо Рада, то вона повинна радитися. А за минулої влади, нажаль, було так: «У мене є задача Президента», – казав секретар, і вирішувалася задача, яку ставив на той час Президент Ющенко. Лише останнім часом ситуація почала змінюватися і за нової влади подібних прецедентів не було жодного разу.

— Ваше Високопреосвященство, чого, на Вашу думку, наразі не вистачає для вирішення наболілих соціальних та економічних питань? Яку роль у цьому процесі можуть відіграти представники Церкви? 

— Ви знаєте, якби ми всі думали про державу! Особисто я, наприклад, переживаю за Церкву і за державу, тому що їх не можна розділити, тому що це один народ. А якщо хтось прийшов до Ради, переслідуючи власні цілі, задля вирішення своїх проблем, то це в результаті призводить до проблем суспільних. У цьому можна переконатися, дивлячись на те, що робиться в Івано-Франківській, Львівській та інших областях: безлад, наруга над людьми. Якщо на розгляд Рад усіх рівнів священнослужителі будуть виносити свої помірковані думки, то це дуже добре відзначилося б на розвитку усіх сфер громадського життя. Я чотири рази будучи депутатом: у Волинській обласній раді, у Київській області та у місті Києві, ніколи не переслідував якихось своїх цілей. Мене часто запитували: «Чого, Владико, Ви тут сидите? Ми оберігаємо свій бізнес, а у Вас що?» А я завжди повторював і знову скажу: «У мене немає нічого крім Церкви, крім Лаври, тому мені хотілося б зробити щось дійсно для людей». У брудну історію «влипнути», як в народі кажуть, легко, а люди побачать і отримають розчарування. Тому ми маємо бути взірцем, подавати приклад.

lavra.ua— Ваше Високопреосвященство, що Ви можете сказати про сьогоднішню ситуацію із розколом Православної Церкви в Україні?

— Сам Господь сказав: «Созижду Церковь Мою, и врата адовы не одолеют Ея». На Україні ми маємо Єдину Святу Соборну Церкву, а те, що розділився народ – це інша справа. І розділився він на два табори. Людям від самого початку неправильно подають розуміння Церкви, забуваючи, що Бог не розділився на Хресті, Він залишився Богом і заснував Церкву, Яка не може розділитися. Це люди такі недоладні, що допускають розділення. Але, не дивлячись, що стільки таборів в Україні: Партія Регіонів, БЮТ і ще якісь, а Україна, слава Богу, лишається Україною, і Церква одна. Всі інші, які іменують себе «церквами», – то плевели, що з’явилися
1054 року, коли стався розподіл народу на Схід і Захід. Важливо пам’ятати слова апостола Павла: «Якщо будуть вам проповідувати не те, чому ми вас навчили, нехай буде їм анафема». Все! Ми маємо вирок апостольський, маємо вирок Церкви і ніхто його не може змінити. А деякі нерозумні ділять те, на що не мають права.

Люди невіруючі самі себе обманюють. Це так само, як закохані одружуються, вінчаються, присягають у вірності та любові, а потім чомусь сваряться один з одним і розлучаються. Бог створив людину чудовою, красивою (я маю на увазі не риси обличчя, а душу), а ми віддаємо свої душі дияволу і як він спотворює їх! Але ж ми люди і маємо лишатися людьми. Так і тут – не можна розділити Христа. Мене, як людину глибоко віруючу, людину, яку не потрібно переконувати, це дуже дивує. Я є, був і буду належати і служити Церкві Вселенського Православ’я, Якою є наша Церква. Нехай Її шельмують «московською», але Вона є канонічною Церквою. І ніхто мене не може повернути в іншу сторону, тому що все інше – обман. Нічого нового людство не вигадало – все те саме, тільки повторюється, а Христос вчора, сьогодні і завтра буде Один. Приклад того, що наша Церква має в собі благодать Святого Духа – наші преподобні отці Печерські. Зважте, чи є різниця – бути похованим у лаврських печерах, де впродовж тисяч років зберігаються мощі святих, чи бути похованим на тротуарі, де люди ідуть і плюють. Оце вам і віра.

— У тому, що представники влади приходять до церкви дехто бачить політичний підтекст. Владико, прокоментуйте це, будь ласка.

— Це несправедливо. Церква – інститут, який потрібен кожній людині. Молоді люди приходять до церкви вінчатись, щоб продовжити людський рід. Батьки народили дитину і приносять її у церкву, щоб похрестити. Дитя зростає і ходить до церкви, щоб навчитися жити по-християнськи. Дитина виросла і у свою чергу приходить до церкви, щоб взяти шлюб. Людина постаріла, вмирає і церква проводжає її в останню путь. Це не означає, що Церква прийшла до людей, це людина повернулася до батьківського дому. І те, що сьогодні Президент та багато міністрів приходять в дім Божий – вони приходять не до мене, вони приходять до церкви, моляться за богослужіннями, а якщо ми зустрічаємось, то це пов'язано виключно із необхідністю повінчати чи похрестити, і питання політики при цьому не вирішуються. Я думаю, що державні мужі правильно роблять, коли беруть благословення у Предстоятеля Церкви при виборі того чи іншого шляху життя. Боже благословення дається, щоб ми робили добрі справи і, можливо, людина про щось навіть і не замислювалась, але Господь направляє її на правильний шлях тим самим благословенням священика чи єпископа. Може бути і таке, що хтось скаже: «Подивіться, він ходить до церкви, а який він злий!» А ви уявіть собі, якою була б ця людина, якби вона не ходила до церкви?!

— Ваше Високопреосвященство, слово «політика» кожен розуміє по-своєму, а що воно значить для Вас?

— В першу чергу, я громадянин цієї держави і не бачу себе у політиці. Була, наприклад, така історія: засідання Ради майже доходить до бійки і тоді я виходжу на трибуну. Я не політик. Запитую: «Ви люди? Якщо ви люди, то припиніть це зараз. І якщо у вас є бажання змінити Україну, то не кулаками». У нас повинна бути спільна мова і молитва, куди б ми не ходили і якими б справами не займались, ну і, звичайно, робота. Ми не політизуємо світ – ми намагаємось зробити щось в державі. Ми не змінюємо якісь глобальні напрямки життя суспільства, це клопоти тих, хто збирається у Великі п’ятірки, вісімки, двадцятки, де Бога немає. Оце брудна політика, яка намагається знищити людство. І тільки так. Якщо твориться щось без Бога, воно у житті не буде мати ніякого сенсу. В історії це вже було: двадцяте століття було без Бога. Коли я чую негативні висловлювання з приводу мого депутатства, я не можу зрозуміти, в чому тут може бути політика?! Я громадянин України, я хочу покращити життя людей, які до мене приходять за поміччю. Напевно, я  більше ніж будь-хто з політиків роблю, тому що я кожну людину, яка приходить на сповідь, з’єдную з Богом, я прикликаю благодать Святого Духа, щоб похрестити, повінчати і з’єднати людину з Богом. А якщо для когось головною ціллю є сварки і чвари, я не вважаю, що це політика.

Якби я мав державну владу, то благословив, щоб до складу кожного блоку, кожної депутатської організації входило не менше 10–15 священиків. Тоді, може, люди б задумались, що вони роблять із лікарнями, із соціальними службами… А скільки сьогодні треба заплатити грошей, щоб похоронити людину! Але всі ж ми люди. А от якби були священики в органах місцевої влади, по-іншому все було б: і розподіл землі, і виділення коштів.

У нас повинна бути єдина мета – змінити суспільство в кращу сторону. Наприклад, ми не можемо сьогодні виступити на телебаченні, щоб показати сюжет про історію Лаври, але з екранів телевізора людей вчать колоти наркотики, вбивати, займатися блудом… А  якби було в Києві священиків-депутатів чоловік 40–50, ми могли б піднімати ці болючі питання і говорити, що такого не має бути. У свій час покійний Президент Азербайджану Гейдар Алієв видав наказ винести казино та гральні автомати за межі Баку та інших міст. Він зібрав представників трьох релігійних напрямків: православного єпископа, равина і мусульманського шейха і було прийнято рішення взяти під контроль діяльність гральних закладів. Я думаю, що Президент Алієв разом із релігійними діячами зробив дуже гарну річ, тому що залишилися гроші в родинах тих, хто любив грати, залишилися не окраденими діти і щасливими сім’ї. Якби в Україні опікувались тим, як зберегти народ у святості, то не було б і розколу. Тоді навіть ті самі розкольники не думали б, як захопити прихід і влізти зі своїм лукавим вченням у ту чи іншу парафію. Не може бути третього шляху, а може бути лише два – або правдивий, або обманний.

— Ви зауважили, що Лавра має обмеженні можливості бути представленою у ЗМІ.

lavra.ua— Так, на жаль, журналісти тільки шукають привід, щоб показати життя Церкви взагалі і Лаври зокрема у негативному світлі. Хоча, звичайно, є журналісти, які заслуговують поваги. Завдяки тому, що зараз говорять і пишуть про Церкву у засобах масової інформації, дуже легко можна розпізнати людське серце і зрозуміти: людина віруюча, чи не віруюча. Чомусь ніхто не висвітив життя першого ігумена Києво-Печерської Лаври преподобного Варлаама Печерського, а от якийсь «розумник» сфотографував машину Блаженнішого Митрополита Володимира і зробив із цього «досягнення». Зрозуміло, що ця людина душевно хвора. Тільки так можна пояснити те, що він сфотографував і написав, докоряючи Митрополитові, чого він не їздить на Опелі. У мене від цього аж затрепетало серце! Людина не розуміє, що такий автомобіль – це не розкіш, а необхідність для пересування, для безпеки Митрополита. Його Блаженству у такому поважному віці треба було б мати ще кращу машину, щоб забезпечити йому спокій за всі заслуги, за те, що він приніс у 1992 році благодатний мир Україні. Якби не він, яку релігійну ворожнечу мали б ми! Завдяки його мудрому керівництву і до сьогодні налагоджено спілкування з усіма гілками влади та з усіма конфесіями. Хоча я ці різні конфесії не визнаю – це секти, але вчуся у Блаженнішого Митрополита Володимира терпимості – він терпить усіх, і  я  приходжу до висновку, що Господь терпить і мене, грішника, терпить вас, терпить кожного, тому і ми повинні терпіти. Предстоятеля Української Православної Церкви із 75-літтям приїхали привітати представники усіх Помісних Церков! І нехай Господь допоможе, щоб Його Блаженство мав ще не одну хорошу машину і ще довго на них їздив. Хоч один журналіст нехай отримає такі заслуги і таку повагу від народу як Митрополит Володимир!

А щодо автомобілів, які стали улюбленою темою «майстрів пера» у контексті висвітлення церковного життя, у мене є до них запитання: чому вони не знімають відеотехнікою, яка була на початку століття? Якщо журналісти повернуться до відеокамер двадцятого століття, я поміняю Мерседес на Москвич 1946 року. Чому купують камери закордонні? Покажіть мені здобутки України! Нехай зробить Україна хорошу машину  і ми будемо їздити. Якщо мені подарували десять років тому Мерседес, я що повинен від нього відмовлятися?! Я їздив і буду їздити. За ремонт не потрібно платити кожного місяця. А ви поїздіть нашими машинами. У мене були різні. Мені не дозволяють кошти купити для господарства трактор за кордоном, а українського трактора немає. Тому скоро доведеться (нехай прийдуть журналісти заснімуть) я буду копати лопатою. Так чого ж ви не створили нормальну українську машину, яка б могла їздити?! Це сором їм, не нам. Але цю тему вони чомусь висвітлюють мало. А всі ті наклепи, які пишуть на Церкву – це така ницість!

Колись в день свята Успіння Божої Матері я ішов по Лаврі, а журналістка «5 каналу» знімала мене зі спини. Це ж треба бути настільки нерозумному, вибачте, у мене інших слів немає! Якщо хочете зробити сюжет, прийдіть, задайте питання, я дам вам відповідь, розкажу про біль моєї душі. Звичайно, ви подасте матеріал на свій розсуд. Захочете посміятися наді мною – смійтеся, але осміяні будете ви. Коли ви, журналісти, збираєтесь зробити насмішку, подумайте, що всі ми люди і всі підемо у землю, але є ще Суд Божий.

— Останнім часом у взаємовідносинах монастиря і заповідника намітився напрямок на збереження лаврської спадщини спільними зусиллями. Владико, розкажіть, будь ласка, що стало підґрунтям цих позитивних змін і яких успіхів досягнуто завдяки співпраці?   

— Якби років десять тому влада прислухалась до мене і поставили на посаду директора цю поважну людину, яка зараз очолила Києво-Печерський заповідник, то музей був би перлиною. З Мариною Едуардівною ми знаходимо порозуміння. У музею ми нічого не забираємо, ми повертаємо тільки те, що належало монастирю – корпуси, в яких торговці робили свій бізнес за часів попереднього директора. Виставкові корпуси, будівлі, які задіяні для профільної роботи музеїв, ніхто не виселяв і виселяти не збирається. Запам’ятайте, що до храмів,  до будівель потрібно ставитися як до свого особистого життя. А ось, наприклад, пан Яворівський дуже кричить і  непокоїться за 30-й корпус. Так я вам скажу: якби ми не взялися за 30-й корпус, він відійшов би у небуття, але, дякувати Богу, сьогодні у нас із заповідником спільні погляди і єдина мета – зберегти духовне і культурне надбання для майбутніх поколінь.

Я дякую Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», дякую багатьом бізнесменам, дякую нинішній владі – і державній, і міській, за те, що прислухались до нашого голосу, сьогодні вже спільного з музеєм, і допомогли нам зробити те, що не робилось протягом майже п’ятдесяти років. Зараз ми займаємось перекладанням інженерних мереж, робимо все, щоб зберегти Лавру, щоб вода не потрапляла у печери і т.п. У нас є порозуміння з музеєм і я відстоюю і буду відстоювати, щоб лишилося на території Лаври те, що сьогодні тут є. Але ці експозиції мають бути відповідними, потрібними і музею, і Церкві. Для нас важливо, щоб збереглися всі церковні експонати, щоб був відкритим вхід, щоб люди могли прийти і побачити. Церкві потрібно, щоб музей був – музей, який свідчить про тисячолітню історію Церкви в Україні.

— Ваше Високопреосвященство! Дякуємо Вам за змістовну розмову! Користуючись нагодою, дозвольте привітати Вас із наступаючими святами Різдва Христового, Нового року і побажати міцного здоров’я, духовної міцності у нелегкому подвигу, який Ви із гідністю несете, будучи намісником всесвітньо відомої православної святині – Києво-Печерської Лаври.

Інтерв’ю підготувала Алевтина Ільїна, www.lavra.ua  
Фото Олександра Данілевського, Дениса Дудніка

 
Проповеди Проповеди
Статьи Статьи
Интервью Интервью
Комментарии Комментарии
Видеоматериалы Видеоматериалы
Социальное служение Социальное служение
Информация для журналистов Информация для журналистов

09.12.2016 г.

В годовщину архиерейской хиротонии Предстоятель УПЦ возглавил рукоположение в сан епископа

 

07.12.2016 г.

Наместник Лавры возглавил торжества в городе Екатеринбурге (обновлено)

 

07.12.2016 г.

На «молодежке» говорили о празднике Введения во храм Пресвятой Богородицы
 

06.12.2016 г.

Митрополит Павел почтил память святого благоверного князя Александра Невского
 

06.12.2016 г.

Отошел ко Господу насельник Лавры монах Власий
 

05.12.2016 г.

В Международный день инвалида братия соцотдела навестили подопечных
 
Регистрация






Забыли пароль?
Система Orphus      
Карта сайта